26 квітня – День Чорнобильської трагедії і Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій та катастроф
То не зорі, небо там навпіл
Чорним димом, згарищем палало
Атом з Прип’яті розжарений летів,
Все живе із болем помирало …
(Юлія Хандожинська «Чорнобиль»)
26 квітня – День Чорнобильської трагедії і Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій та катастроф, що був запроваджений у вересні 2003 року на саміті СНД за ініціативою тодішнього президента України Леоніда Макаровича Кучми і підтримано Радою глав держав СНД. «26 квітня 1986 року о 1-23-47 за київським часом сталася найбільша техногенна аварія в історії людства – з різницею у дві секунди відбулись два вибухи на четвертому реакторі Чорнобильської АЕС, в результаті яких сумарна радіація ізотопів, викинутих в повітря, склала 50 мільйонів кюрі, що а 30-40 разів більше, ніж при вибуху бомби в Хіросімі у 1945 році», – так згадував цю подію у своїй статті «Чорнобильська катастрофа» Володимир Лук’янюк.
Чорнобильська катастрофа настільки глобальна, що їй присвоїли 7-ий рівень небезпеки за міжнародною шкалою ядерних подій (INES). Потужний витік радіації «пофарбував» ліс поблизу Чорнобильської АЕС в яскраво-рудий колір. З того часу він називається «Рудий ліс». В той період «фарбувалась» в рудий колір і білизна, яку вивішували господині просушити після прання на своїх балконах Києва та подвір’ях в селах Київської області. Як зазначає Алла Кальніченко в своїй статті «Земля тривоги нашої»: «Ця аварія призвела до забруднення понад 145 тис. км2 території України, Білорусії та Російської Федерації. В наслідок катастрофи постраждало близько 5 млн людей, забруднено радіоактивними нуклідами близько 5 тис. населених пунктів цих трьох країн. Із них в Україні – 2218 селищ та міст із населенням близько 2,4 мільйона. Вплив Чорнобильської катастрофи відчули на собі Швеція, Норвегія, Польща, Великобританія та інші країни. Радіоактивні ізотопи переміщувалися на тисячі кілометрів від ЧАЕС і в травні 1986 року спостерігалися в усіх країнах північної півкулі, на акваторіях Тихого, Атлантичного та Північного Льодовитого океанів».
Біль Чорнобиля відгукнувся у серці кожного жителя нашої країни, назавжди залишаючи в пам’яті народній подвиг ліквідаторів. Чорнобиль – не лише велика трагедія, а й символ безмежної мужності багатьох тисяч наших земляків.
У фонді нашої бібліотеки є чимало видань, що назавжди збережуть в історії правдиву інформацію про цю екологічну катастрофу, частина з них знаходиться у філії наукової бібліотеки у навчальному корпусі № 6.
Водночас, приємно відзначити, що наші науково-педагогічні працівники впродовж багатьох років досліджують негативні наслідки, які може може мати ця трагедія і для теперішніх поколінь.
Пожежна небезпека лісів зони відчуження Чорнобильської АЕС та підвищення їх пожежостійкості : монографія / С. В. Зібцев - К. : Наукова столиця, 2018. - 231 с.
У монографії висвітлено сучасний стан оцінювання рівня пожежної небезпеки лісів в зоні радіаційного забруднення, наведено лісівничо-таксаційну характеристику, санітарний та протипожежний стан лісового фонду зони відчуження Чорнобильської АЕС, оцінено обсяги лісових горючих матеріалів в цій зоні та запропоновано місцеву шкалу оцінки пожежної небезпеки лісових насаджень за умовами погоди й заходи щодо підвищення рівня охорони лісів від пожеж.
Мою родину теж не обійшов Чорнобиль. Тривожний травень 1986 року, що сповнений суцільною невідомістю і страхом за власних дітей. З Києва і Київської області дорослі почали вивозити своїх дітей від радіаційної небезпеки. Звільнялись з роботи, пакували валізи і їхали геть від своїх помешкань хто куди, зовсім не думаючи про те, що буде далі. Мої батьки не були не виключенням. А тому почали збирати мене в дорогу до портового міста Поті (Грузія), а моя рідна сестра на той момент була на студентській практиці в Криму. Мені саме 1 травня 1986 року виповнилось 17 років. Як зараз пам’ятаю: батьки спакували мої речі, склавши найнеобхідніші з них, а також підручники за 10 клас (тоді 10 клас тоді був випускним). Всі речі переклали в легкову машину, тоді це був москвич, і близько 2 год ночі 9 травня 1986 року вирушили в дорогу до м. Поті. Попереду нас чекало 2000 км важкої дороги. Ось ми в Поті. Батьки перепочили добу і знову вирушили на Київ. А в мене попереду – самостійне оволодіння шкільної програми, що залишилась, і підготовка до випускних іспитів 10 класу, а їх було 7. Підготовка тривала без Інтернету, без онлайн уроків люблячих вчителів, без будь якого оперативного зв’язку з домівкою і батьками (про існування смартфону у власній кишені ми тоді навіть не мріяли). Та й без батьків, рідної сестри поруч. Лише підручники і бажання вчитись. «Гризла граніт науки» щодня, шліфуючи знання з кожного предмету. Назад до Києва вирушила 22 травня 1986 року потягом сама, зробивши пересадку в Адлері на інший потяг, що довіз мене в Київ 23 травня. Перше, що мене вразило, коли я приїхала в Київ – це моторошна тиша на вулицях міста: відсутність машин, що їдуть у своїх справах, і майже відсутність людей, що ходять цими вулицями. А друге, природа! Вона пробуджувалась так ніжно, одягаючи всі дерева в ніжно-зелені шата, прикрашаючи каштани характерним білим, духмяним цвітом.
Для унормування всіх відносин державного управління, які виникали при ліквідації аварії, евакуації населення з небезпечної зони тощо Верховна Рада України у лютому 1991 року прийняла Закон «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон). Згідно з цим Законом територію Чорнобиля і 30 км зону було оголошено Зоною відчуження. Понад 116 тис. мешканців цієї території евакуювали, а в ліси перестала ступати нога людини. За десятки років природа навколо Чорнобиля почала відновлюватись. Тому Указом президента України Петра Порошенка № 174/2016 від 26 квітня 2016 року у 2017 році на території Зони відчуження почав діяти Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник.
Про події в Чорнобилі у 1986 зняли вже багато фільмів. У 2019 р. також вийшов міні-серіал на 5 серій «Чорнобиль» від творців «Гри престолів». Культова група Pink Floyd презентувала у 2014 році кліп на композицію «Marooned», який було знято у місті-привиді Прип’яті. Однак найбільше Чорнобильська катастрофа знайшла своє відображення в поезії українських письменників. Зокрема, Юлія Хандожинської у своєму вірші «Чорнобиль» пише:
Заспівала пташка у саду,
Зацвіла кульбаба на долині
Дай же, Боже, щастя всім в роду,
Дай же, Боже, щастя Україні!
Так подумав хлопець і заснув.
Сниться йому небо пурпурове,
В небі сонце коршун проковтнув,
Серед днини запалали зорі.
То не зорі, небо там навпіл
Чорним димом, згарищем палало
Атом з Прип’яті розжарений летів,
Все живе із болем помирало.
Там, де хата даху вже немає,
І де вікна – протяги від дир,
І дорослий, і малий тікає,
Сумно плачуть вікна від квартир.
Ця чума двадцятого століття
Знищила усе, усіх живцем,
Перекреслила життя людське на сміття,
Не напишеш біль ніяким олівцем.
Людство входить у майбутнє, оглядаючись у минуле. Такий одвічний закон історії. У тому, що було, не можна нічого змінити, але так само нічого не можна забувати. Тож нехай слово «Чорнобиль» стане постійним і суворим нагадуванням людині про відповідальність перед прийдешніми поколіннями за все, що вона творить своїм розумом і своїми руками.
Олена Литовченко,
завідувач філії наукової бібліотеки у
навчальному корпусі № 6 НУБіП України