Карпатська Україна: розвиток національних державотворчих процесів

15 березня 1939 року  законодавчо була закріплена незалежність Карпатської України, ухвалена Конституція та обрано Президента, яким став Августин Волошин. Цей акт волевиявлення було зроблено у важкі дні – напередодні почалося вторгнення у Закарпаття, що за кілька днів закінчиться приєднанням українських земель до Угорщини.

Вітчизняні дослідники і краєзнавці відзначають, що попри короткочасність існування, продовжилась традиція національного державотворення в умовах територіального розподілу українських земель.
Основні положення, закріплені в Конституції:
1. Проголошення незалежності.
2. Закріплення назви «Карпатська Україна».
3. Форма держави : президентсько-парламентська республіка.
4. Державна мова: українська.
5.Прапор: синьо-жовтий (синє поле – зверху, жовте – знизу).
6. Державний герб: Краєвий герб у вигляді ведмедя у лівому червоному півколі, чотири сині та три жовті смуги у правому півколі і Тризуб св. Володимира Великого з хрестом на середньому зубі.
Це мало широкий резонанс: у західній пресі, зокрема у газетах «The Guardian», «Times», «Le Monde», «Figaro» опубліковані матеріали щодо подій у Закарпатті. Проте міжнародного визнання Карпатська Україна так і не дістала.

Цікаві факти щодо Карпатської України:
1. Назва закріплена 30 грудня 1938 року, ще до проголошення незалежності (перед тим – Підкарпатська Русь).
2. Українській мові надали статус державної 25 листопада 1938 р.
3. Територія – 11108 км², гірські частини Закарпаття (без Ужгородського, Мукачівськівського, Севлюського повітів з м.Ужгород, Мукачево, Берегово, які за рішенням Віденського арбітражу з листопада 1938 р. відійшли до Угорщини). Населення – 570 тис. чоловік.
4. Столиця – місто Хуст.
5. Законодавчий орган – Сойм, складався із 32 членів, провів тільки одну сесію 15 березня 1939 р. За три години затверджено проголошення державного суверенітету Карпатської України, ухвалено два закони, обрано президента держави, затверджено новий уряд та керівництво Сойму.
6. Уряд складався із 4 міністерств: внутрішніх справ, шкільництва, справедливості (юстиції), комунікації.
7. Президентом Карпатської України обрали Августина Волошина – греко-католицького священика, професора, депутата чехословацького парламенту, директора Ужгородської учительської семінарії, фундатора дитячого сиротинця, автора 63 підручників, п’єс, статей, декана і ректора Українського Вільного Університету у Празі
8. Збройними силами стала створена 9 листопада 1938 р. Організація народної оборони «Карпатська Січ», яка нараховувала 10-15 тис. членів, в т.ч. жіночі відділи.
9. Загалом «Карпатська Січ» провела близько 20 боїв, втрати становили до 1,5 тис. осіб убитими та пропалими безвісти.
10. Кульмінацією став бій на Красному полі 16 березня 1939 р. Остаточна анексія відбулася 7 липня 1939 р.
11. 17-8 березня 1939 р. більшість членів уряду та А.Волошин виїхали з території Закарпаття, утворили у Празі уряд в екзилі, який не був офіційно визнаною еміграційною структурою, однак його представники займались дипломатичною діяльністю. 30 листопада 1939 р. вони звернулися до міністра закордонних справ Німеччини І. фон Ріббентропа з меморандумом, у якому обстоювалась думка відокремити Карпатську Україну від Угорщини та об’єднати її на умовах федерації із Словаччиною.
12. А. Волошина було арештовано радянськими спецслужбами у травні 1945 року, перевезено у Москву, ув’язнено у Лефортовській тюрмі. Помер від тортур приблизно 19 липня 1945 р., його місце поховання невідоме.
13. 14 березня 2012 р. в Ужгороді відбувся прем’єрний показ фільму, присвяченому цим подіям «Срібна Земля. Хроніка Карпатської України 1919-1939».
14. Народна пісня, яка яка дістала поширення в кінці 1930-х рр. на Закарпатті (за іншими даними, автор вірша В. Ґренджа-Донський) «Пливе кача по Тисині», стала гімном Небесної сотні.

Кореспондент газети «Christian Science Monitor» М.Вінч, очевидець подій на Закарпатті з 1 січня до 15 березня 1939 р. і автор книги «Одноденна держава»: свідчення англійського очевидця про події Карпатської України», зазначив: «…маленька республіка, яку вся Європа вважала зародком Великої України, була задушена при народженні».
Як і в часи визвольних змагань, жодна із держав не була зацікавлена у збереженні української державності. За висловом Л.Белея, над Карпатською Україною «нависав геополітичний фатум».
Проте саме продовження процесів державотворення у 1930-х рр. після провалу національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. розвинуло історичну традицію розбудови національної форми української державності як республіки президентсько-парламентського типу.

Олена Кропивко,
доцент кафедри міжнародних відносин і суспільних наук