Митрополит Андрей Шептицький та Бережанщина

Сьогодні студенти коледжу побували учасниками уроку-пам’яті «Митрополит Андрей Шептицький та Бережанщина» проведеної Ігорем Мельником заступником завідувача науково-дослідного і музейно-просвітницького відділу Державного історико-архітектурного заповідника у м. Бережани.

За своє життя Митрополит Андрей Шептицький витримав кілька арештів, пережив хворобу, та втратив близьких. Проте усе це не завадило йому смиренно проповідувати, активно підтримувати освіту й науку та впевнено відстоювати право кожної людини на релігійне самовизначення.

Митрополит походив з дуже знатної, заможної та віруючої родини Родина Шептицьких була однією з найдавніших українських боярських родин. Батько Андрея, Іван Шептицький, походив із древнього лицарського роду Сасів, який отримав своє шляхетство від самого Данила Галицького за особливі заслуги перед князівством. Грамоту на земельні володіння цій родині ще 1284 року надав Лев Данилович, галицько-волинський князь. Загалом Шептицькі дали країні багато відомих імен у розвитку греко-католицької та польської римо-католицької церков. Серед найбільш відомих – Варлаам та Атанасій і Лев Шептицькі, які були засновниками собору Св. Юра у Львові. Він знав багато іноземних мов Митрополит вільно володів більш ніж десятьма іноземними мовами. Серед них – польська, англійська, французька, німецька, староєврейська та латинська мови. Завдяки своїм знанням митрополит під час своїх візитів до США, Канади, Бразилії та Аргентини міг обходитися без посередників та перекладачів. Андрей Шептицький реформував УГКЦ разом з Папою Римським Шептицький мав особисту зустріч з Папою Левом ХІІ. Під час цієї зустрічі з Папою він розповів про своє бажання йти у монастир Василіянського Чину. Понтифік у той час мав грандіозні плани щодо УГКЦ і тому благословив рішення Шептицького піти у монастир. У 1900 році Папа оголосив Андрея Шептицького митрополитом Галицьким. Відтоді розпочався розвиток греко-католицької церкви в Україні, зокрема у Галичині. Він відкривав академії, музеї, школи, садки та лікарні За своє життя Андрей Шептицькй встиг відкрити Львівську греко-католицьку богословську академію, Богословське наукове товариство, український католицький інститут. У 1905 році митрополит засновує Український національний музей та відстоює ідею Українського університету у Львові. Також Шептицький підтримував діяльність приватних шкіл, товариства «Просвіта», «Рідна школа», НТШ, об’єднання «Луг», «Пласт» тощо. Крім того, глава УГКЦ відкривав садочки і школи, допомагав молодим художникам. У соборі Св. Юра Митрополит організував Народну школу ім. Грінченка для бідних дітей. Шептицький віддав усі свої землі для створення там шкіл, а також заснував Народну лічницю, де могли безкоштовно лікуватися ті, хто не міг дозволити собі лікуватись за гроші. Владика був посмертно удостоєний нагороди Яна Карського за порятунок євреїв У страшні часи Голокосту Андрей Шептицький переховував євреїв від нацистів. Чоловікам та жінкам, за ініціативи владики, видавали фальшиві документи, аби ті могли втекти за кордон. Також митрополит організував таємне вивезення 2000 дітей євреїв 14 серпня 1944 року. Дітей переховували у криптах, у монастирських школах, сиротинцях Львова та на околицях. Крім того, митрополит писав листи нацистському керівництву, в яких засуджував переслідування та знищення євреїв. За це та іншу підтримку євреїв митрополита не раз висували на звання «Праведника народів світу». Поліглот і меценат: ТОП-10 цікавих фактів з життя митрополита Шептицького Рідкісне фото Митрополита Шептицького на повний зріст. Він отримав право правити Службу Божу сидячи Митрополит все життя стійко боровся з важкою хворобою. В дитинстві Андрей перехворів на скарлатину. Хвороба дала серйозні ускладнення, які згодом привели до ревматизму. Через те, що захворювання постійно прогресувало і прикувало Шептицького до інвалідного візка, у 1939 році митрополит навіть отримав спеціальний дозвіл від Апостольської столиці – правити Службу Божу сидячи. Реформував банківську систему До Шептицького УГКЦ не один раз намагалась створити свій банк. Але їй не вдавалось цього зробити. Владика Шептицький зміг. Для початку він створив українське страхове товариство «Дністер», яке надавало послуги усім релігійним об’єднанням. А коли у «Дністрі» накопичився певний капітал, Шептицький перетворив страхову компанію у банк, який не лише успішно працював, але й збільшував свої фінансові можливості. З часом митрополит створив фінансові гілки у селах та районах, довів до людей, що, вкладаючи гроші, вони згодом отримають від цього блага у своєму повсякденному житті. Віддав до музею понад 3 тисячі книг Шептицький був справжнім мисливцем за інкунабулами, пам’ятками українського письменства та культури. Він постійно привозив з Європи цікаві екземпляри книг. Спеціально для своїх пергаментних скарбів владика навіть замовляв книжкові полиці з Італії. Національний музей у Львові отримав від Андрея Шептицького величезну літературну спадщину у понад 3 тисячі книг. Кількість книг могла бути набагато більшою – колекція митрополита нараховувала не менше 20 тисяч. Проте у радянські часи після смерті владики більшість книг з його колекції було спалено. Пережив політичні репресії та переслідування радянської влади Митрополит Шептицький та його родина потерпали від переслідувань радянської влади. У 1939 році брата владики Лева разом з дружиною та дітьми розстріляли співробітники НКВС, а маєток родини розграбували та понищили. Під час Першої світової владику відправили у заслання. Проте це не зламало дух Шептицького. Після повернення на Батьківщину митрополит все одно продовжував розвивати церкву. У вересні 1944 році Андрей Шептицький тяжко захворів. Передчуваючи свою смерть, він скликав до себе монахів, яким заповів не здаватися перед більшовицькою владою. «Наша Церква буде знищена, розгромлена більшовиками. Але держіться, не відступайте від віри, від святої Католицької Церкви. Вона буде гарнішою, величавішою від давньої та буде обнімати цілий наш народ. Україна звільниться від свого упадку та стане державою могутньою, з’єднаною, величавою, яка буде дорівнюватися другим високо розвинутим державам»,- це було останнє передбачення блаженного митрополита Андрея Шептицького.

Бережанщина не була ні родовим гніздом, ні іншим яким-небудь визначальним місцем для митрополита Андрея Шептицького. Але ця місцевість була часткою східногалицького простору, на яке загалом розповсюджувалося благословення «князя» Української греко-католицької церкви. Тому, пам’ять про митрополита, його дух, тут має такий же відбиток, як і на інших місцевостях краю, України. (Володимир Парацій, старший науковий співробітник Бережанського краєзнавчого музею).

Задля історичної достовірності відзначимо, що Андрей Шептицький як мінімум двічі за життя побував у Бережанах під час регулярних і традиційних з кін. ХІХ – поч. ХХ ст. канонічних візитацій. Вони – візитації – являлися своєрідною формою інспектування підпорядкованих Львівській митрополичій консисторії парафій, а також можливістю для надання благословення й висловлення прихильності місцевості, для урочистої зустрічі з мешканцями краю (при чому – не лише з греко-католиками за віровизнанням).
Ще у 1897 р. Бережани визначаються як місце канонічної візитації галицького митрополита та кардинала Сильвестра Сембратовича. Під час урочистостей його супроводжали з прапорами і хоругвами так звані «сільські бандерії» на конях, вітали церковні процесії. Вхід на церковний майдан прикрашували тріумфальні брами, «замаєні зеленню та українськими і папськими прапорами».

А вже у 1901 р. вперше з канонічною візитацією побував на Бережанщині Андрей Шептицький. Як відзначалося сучасниками події, зустрічі нового митрополита також мали надзвичайно урочистий характер, вони сприймалися як щось визначальне, часто понад національне. В’їзд ієрарха до міста проходив під звуки церковних дзвонів, митрополит отримував вітання від церковних процесій, представників влади, навіть – від командування розквартированого у Бережанах 55 піхотного полку. До вітальних промов приєдналося й єврейське духовенство міста.