Кафедра носить його ім'я!

До сузір’я видатних Українських вчених-ґрунтознавців належить ім’я професора Миколи Кіндратовича Шикули.

Народився він 6 січня 1925 року (у Святий вечір перед Різдвом) у селянській родині неписьменних Кіндрата Трофимовича і Орини Федосіївни в с. Велика Лепетиха Херсонської області. Був у сім’ї тринадцятою дитиною, з яких у живих залишилось тільки троє. Щоправда, діти отримали від батьків у спадщину гени, які виділяли їх з-поміж оточення. Брат за розсудливість у селі мав прізвисько «професор», сестра працювала у Харкові в проектному інституті.

Сам Микола до шести років вже вільно читав підручники старшої на сім років сестри, тому до школи його записали у шість років. У 1933 році йому довелося перенести голод, втратити рідних і постійно працювати, заробляючи на життя. Після закінчення середньої школи закінчив 2 курси Нікопольського сільськогосподарського технікуму агролісомеліорації, але навчання довелося перервати, бо прийшла війна - і студенти з викладачами були направлені до Кривого Рогу, де копали окопи, перебували в окупації.

У 1944 році Микола був призваний до лав діючої армії, був поранений, але після госпіталю знову пішов на війну, закінчив її у Німеччині і продовжував службу до 1950 року.

Після повернення до технікуму екстерном склав іспити, отримав диплом техніка-агрохіммеліоратора з відзнакою і був направлений до Тимирязєвської сільськогосподарської академії , яку теж закінчив з відзнакою з рекомендацією до аспірантури.

У 1960 р. захистив кандидатську, а у 1968 р. - докторську дисертацію, працював старшим науковим співробітником, а потім - завідувачем лабораторії підвищення родючості еродованих земель і рекультивації Українського науково-дослідного інституту ґрунтів, директором Всесоюзного НДІ захисту ґрунтів від ерозії, а протягом 1974 - 1999 років очолював кафедру ґрунтознавства і охорони ґрунтів Національного аграрного університету. За ці роки він організував три науково-дослідних лабораторії: держбюджетну - ерозії ґрунтів, галузеву - протиерозійних заходів і проблемну - відтворення родючості ґрунтів. Навіть після того, як Микола Кіндратович за віком звільнився з посади завідувача і працював професором кафедри, він не знизив інтенсивності як дослідної, так і викладацької роботи.

За більше як 50 років наукової та педагогічної діяльності проф. М. К. Шикула створив наукову школу ґрунтозахисного і біологічного землеробства, а це - 14 докторів та більш як 50 кандидатів наук. Хронологічний покажчик наукових праць з 1953 налічує понад 650 публікацій, з них 20 авторських свідоцтв та патентів, 15 монографій, 6 науково-популярних фільмів. Для прийдешніх поколінь залишено понад 3,5 тисячі сторінок наукових праць. Не кожен академік може похвалитися подібним науковим доробком. А ще у його

арсеналі - проект Закону України «Про органічне сільське господарство», Державна цільова програма «Створення сировинної біотехнологічної бази отримання ксенотрансплантантів із тварин-гнотобіотів на основі екологічно чистого сільського господарства» та ін.

Ще у рік свого 80-річчя та 50-річчя наукової діяльності, наче передбачаючи наближення трагічної дати відходу у вічність, на сторінках ювілейної Персоналії професор М. К. Шикула виклав Заповіт до своїх учнів, в якому фактично було сформовано шляхи вирішення науково-обгрунтованих проблем, які в будь який час їхнього впровадження у виробництво можуть стати Державними науково-технічними програмами в масштабах України:

1.   Національна програма з розробки і впровадження ґрунтозахисних, енерго-, ресурсо-, і вологозберігаючих технологій вирощування с.-г. культур в Україні.

2.  Концепція біологічного землеробства на чорноземах України.

Професор М. К. Шикула заповідав своїм соратникам-однодумцям

продовжити подальшу розробку в цих напрямах як у сфері наукового обґрунтування, так і широкого впровадження у виробництво, адже це дасть можливість аграрному сектору України набути провідного статусу серед країн Європи протягом короткого часу. Час підтвердив актуальність зазначених напрямків досліджень в умовах сьогодення.

Глибоке, науково обґрунтоване переконання, відвага наукової думки, яка не згасала протягом 50 років наукової діяльності, прославили ім’я професора М.К. Шикули далеко за межами України ще за життя. Він був членом Європейського товариства з обробітку ґрунтів, Європейської асоціації із захисту ґрунтів від ерозії, експертом ФАО, керівником Міжнародної науково- технічної програми із захисту ґрунтів від ерозії, читав лекції із ґрунтознавства у Болгарії, США, Угорщині, Чехословаччині, Данії, Швеції, Польщі.

Як і всі талановиті та обдаровані люди, Микола Кіндратович був скромною людиною - багато його колег та учнів досягли набагато більших кар’єрних адміністративних висот, ніж він. В основу наукової діяльності Миколи Кіндратовича було покладено принцип: “У науці несміливому робити нічого”, тому все життя пішло на захист своїх переконань, відстоювання наукових принципів, доказ правоти свого наукового переконання.

Кафедра ґрунтознавства та охорони ґрунтів ім. проф. М.К.Шикули (з 2010 року) НУБіП України успішно продовжує дослідження, розпочаті Миколою Кіндратовичем. Наукова школа ґрунтозахисного та біологічного землеробства зберігає та примножує традиції та надбання фундатора, засновника та вчителя багатьох поколінь вчених Миколи Кіндратовича Шикули. І недаремно сьогодні ми згадуємо Миколу Кіндратовича Шикулу вдячним теплим людським словом, вшановуємо його пам’ять, його подвижницьку титанічну працю та відвагу наукової думки.