Випускники

Герой соціалістичної праці, Герой України
Боровик Олександр Григорович

Тел.:

Боровик Олександр Григорович (20 листопада 1938 (с. Свердловка, Коропський район, Чернігівська область)) — український діяч аграрної галузі та політик.
Українець; батько - Григорій Олексійович (1907-1943), колгоспник, загинув на фронті; мати - Марія Лазарівна (1913-1963), колгоспниця; дружина - Олександра Григорівна (1940), пенсіонерка; син Володимир (1961), економіст, заступник голови КСП "Авангард".
Освіта - Укр. с.-г. академія (1968-1973), вчений агроном.
 
Виробнича діяльність
Липень 1954 - січень 1955 - колгоспник, колгосп "Авангард", с. Свердловка (Коропський район, Чернігівська область)
Січень 1955 - січень 1956 - учень, школа механізації с/г (с. Дегтярі, Варвинський район, Чернігівська область)
Січень 1956 - жовтень 1957 - тракторист, Авдіївська машинно-тракторна станція (Сосницький район, Чернігівська область)
Жовтень 1957 - грудень 1959 - служба в армії, м. Воркута (Комі АРСР).
Грудень 1959 - березень 1965 - комбайнер, бригадир тракторної бригади, колгосп "Авангард".
Березень 1965 - лютий 1967 - механік, колгосп "Авангард".
З лютого1967 - голова колгоспу "Авангард" (КСП "Авангард", Агрофірма "Авангард-А").
Згодом - генеральний директор виробничо-наукового селекційного центру з м'ясного та молочного скотарства "Авангард".
 
Громадсько-політична діяльність
До 1991 р. - член КПРС.
З 1990 - голова Ради колгоспів Української РСР (з 16 грудня 1992 року - Всеукраїнська рада колективних сільськогосподарських підприємств; з лютого 2001 -Всеукраїнський союз сільськогосподарських підприємств).
30 жовтня 2009 р. Всеукраїнський союз сільськогосподарських підприємств реорганізований в Аграрний союз України, який очолив Юрій Карасик.
1992 - грудень 1996 - член Селянської партії України (СелПУ), член Вищої ради, член президії СелПУ.
З вересня 1995 р. був заступником голови Комісії з розробки Нац. програми розвитку с.-г. виробництва на 1996-2005 рр.
Березень 1995 - лютий 1999 - член Комісії з питань аграрної та земельної реформи при Президенті України
Листопад 1996 - очолив ініціативну групу зі створення Аграрної партії України.
Грудень 1996 - травень 1999 - заступник голови Аграрної партії України.
З грудня 1996 - член політвиконкому Аграрної партії України.
Травень 1998 - січень 2000 - позаштатний радник Президента України.
Лютий 1999 - листопад 2001 - член Комісії з питань аграрної політики при Президенті України .
Квітень 1994 - квітень 1998 - народний депутат України 2-го скликання (Менський виб. окр. №447, Чернігівської обл., висунутий трудовим колективом; член Комітету з питань фінансів і банк. діяльності; член депутат. фракції АПУ). На час виборів - голова колективного с.-г. підприємства "Авангард" Коропського району; член СелПУ.
Березень 1998 - кандидат у народні депутати України від АПУ, №16 в списку. На час виборів: нар. деп. України, член АПУ.
Квітень 2002 - кандидат у народні депутати України від блоку "За єдину Україну!", №45 в списку. На час виборів: директор агрофірми "Авангард-А" (с. Свердловка Коропського району, Чернігівська область), член АПУ.
Березень 2006 - кандидат у народні депутати України від Народного блоку Литвина, №69 в списку. На час виборів: генеральний директор виробничо-наукового селекційного центру з м'ясного та молочного скотарства "Авангард", член Народної партії.
 
Нагороди, відзнаки, почесні звання
Нагороджений Орденами Леніна (1971, 1981); орденом князя Ярослава Мудрого V ст.
Герой Соціалістичної Праці. 6 березня 1981.
Герой України (з врученням ордена Держави, 13 листопада 2002).
Заслужений працівник сільського господарства України.
Почесний член Української академії аграрних наук (Відділення регіональних центрів наукового забезпечення агропром. виробництва, березень 2001).
 

Двічі герой соціалістичної праці
Буркацька Галина Євгенівна

Тел.:

Галина Євгенівна Буркацька (17 грудня 1916, Геронимівка – 15 березня 2006) – діяч колгоспного руху, двічі Герой Соціалістичної Праці.
Народилась 4 (17 грудня) 1916 року в селі Геронимівка (нині Черкаського району Черкаської області) у бідній селянській сім'ї.
У 1932–1935 роках працювала секретарем і головою кількох сільрад Черкаського району. У 1935 році закінчила Харківську сільськогосподарську школу, після чого була на комсомольській роботі. У 1935–1937 роках — інструктор Черкаської районної ради. У 1938 році закінчила Харківський комуністичний університет імені Артема.
З початком радянсько-німецької війни евакуйована до Саратовської області де в 1941–1944 роках працювала в колгоспі «Серп і Молот» Первомайського району Саратовської області.
З відвоюванням України у 1944 році повернулася до рідного села. Працювала бригадиром, а в 1949–1967 роках — головою правління колгоспу імені Хрущова (пізніше — «Радянська Україна»). Член КПРС з 1946 року.
1956 року заочно закінчила агрономічний факультет Української сільськогосподарської академії, де в 1967 році зробила наукову доповідь про удосконалення системи ведення господарства на прикладі приміських колгоспів. На основі доповіді їй присвоєно звання кандидата економічних наук.
Член редколегії журналу «Крестьянка». Від 1968 року — старший викладач кафедри організації праці Української сільськогосподарської академії. Депутат ВР СРСР в 1950–1966 роках. Член Президії ВР СРСР в 1958–1966 роках.
Делегат 19—22-го з'їздів КПРС. На 22-му з'їзді КПРС обрана членом Центральної ревізійної комісії.
Померла 15 березня 2006 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 2).
 
Праці
Автор праць:
1. Як ми виконуємо головне завдання в сільському господарстві. К., 1953;
2. По пути крутого подъема хозяйства. М., 1964;
3. Совершенствование системы ведения хозяйства. К., 1967.
 
Нагороди, пам'ять
Двічі Герой Соціалістичної Праці (1951, 1958). Нагороджена двома орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, медалями.
Указом Президента України № 191/2006 від 3 березня 2006 року нагороджена орденом Княгині Ольги ІІ ступеня.
На Батьківщині Героя встановлено бронзове погруддя.
10 вересня 2008 року відбулося відкриття меморіальної дошки на будинку в селі Геронимівка, де жила Буркацька Г. Є.
 

Ініціатор руху в Україні за одержання 500 ц/га цукрових буряків у 30-х роках, Герой соціалістичної праці
Гнатенко Марина Василівна

Тел.:

Марина Василівна Гнатенко (12 березня 1914, Старосілля — 13 квітня 2006) — український радянський агроном, заслужений працівник сільського господарства, кандидат сільськогосподарських наук, Герой Соціалістичної Праці.
Народилася 12 березня 1914 року в селі Старосіллі (тепер Городищенського району Черкаської області) в родині коваля. Закінчила семирічку й пішла в колгоспну бригаду. Згодом стала ланковою. В 1935 році вступила в змагання з ланковою М. С. Демченко і досягла врожаю 600 ц/га цукрових буряків. В 1937 році М. Гнатенко — студентка інституту харчової промисловості ім. А. І. Мікояна.
У роки радянсько-німецької війни працювала медсестрою, а потім комісаром госпіталю.
З 1947 року — науковий співробітник Всесоюзного науково-дослідного інституту цукрових буряків. Одночасно завершувала заочне навчання в ВНЗ. У 1951 році закінчила Українську сільськогосподарську академію. Кандидат сільськогосподарських наук з 1955 року.
Делегат XVII—XX з'їздів Компартії України, на XVII—XIX з'їздах КП України обиралася членом ЦК Компартії України. ДепутатВерховної Ради СРСР 2-го скликання. Депутат Верховної Ради УРСР 1-го скликання.
Померла 13 квітня 2006 року. Похована в Києві на Міському кладовищі «Берківці».
 
Праці:
1. «Об агротехнике сахарной свеклы». Москва, 1957;
2. «П'ятисотенниці». Київ, 1975.
 
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці (1975). Нагороджена двома орденами Леніна, орденами Жовтневої Революції, Червоної Зірки, іншими радянськими орденами, медалями, а також українським орденом Богдана Хмельницького (2003).
 

Ініціатор руху в Україні за одержання 500 ц/га цукрових буряків у 30-х роках
Демченко Марія Сафронівна

Тел.:

Демченко Марія Софронівна (1912-1995) – ініціатор масового руху колгоспників за одержання високих врожаїв цукрового буряка, депутат Верховної Ради СРСР І-го скликання.
Народилася Марія 26 серпня 1912 року в с. Старосілля в бідній селянській родині. З 1927 по 1930 рік сім’я перебувала на Уралі. Звістка про створення колгоспу повернула родину у Старосілля.
У 1933 році під керівництвом спеціалістів МТС у колгоспі створили ланки буряківників. Одну з них очолила Марія Демченко. Наступного року її ланка зібрала по 466 ц з кожного га. В лютому 1935 року на ІІ Всесоюзному з’їзді колгоспників-ударників Марія взяла зобов’язання виростити не менше як по 500 ц цукрового буряка з 1 га, яке успішно виконала, отримавши 523,7 ц. Почин М. Демченко перетворився на велике соціалістичне змагання, що дістало назву рух п’ятисотенниць.
З 1938 року Марія стає студенткою Київського сільськогосподарського інституту. Під час Великої Вітчизняної війни була евакуйована разом з інститутом, в якому навчалася, в Алма-Ату, де працювала бригадиром і продовжувала навчання. Інститут закінчила у 1945 році.
Після війни М.С. Демченко працювала в селі Демидів Димерського району Київської області агрономом колгоспу ім. Васильєва. З 1961 року – на дослідних ділянках радгоспу ім. Васильєва. З 1965 року – на пенсії. Проживала в Києві.
Марія Демченко неодноразово обиралася депутатом Київської обласної Ради депутатів трудящих. Нагороджена орденом Леніна (1935), Великою золотою медаллю Всесоюзної сільськогосподарської виставки (1939). Померла 9 травня 1995 року. Похована у с. Старосілля.
 

Професор, академік НААН та АНВШ України
Кирик Микола Миколайович

Тел.:

Народився 9 червня 1937 р. у с. Федорівка Новоград-Волинського району Житомирської області.
У 1960 р. закінчив Українську академію сільськогосподарських наук (нині — Національний університет біоресурсів і природокористування (НУБіП) України).
Протягом 1960—1962 рр. працював головним агрономом учбово-дослідного господарства Української сільськогосподарської акаде­мії (УСГА) «Митниця» Васильківського району Київської області. З 1962 по 1965 р. навчався в аспірантурі, з 1965 по 1984 р. — асистент, доцент УСГА, з 1984 р. — професор. Протягом 1968—1972 рр. вико­нував обов'язки завідувача кафедри фітопатології УСГА. З 1979 по 1986 р. — декан факультету захисту рослин, з 1986 по 1996 р. — про­ректор з наукової роботи УСГА (НУБіП України). З 1987 р. по липень 2007 р. був на посаді завідувача кафедри фітопатології НАУ. З 2002 р. за сумісництвом — директор навчально-наукового центру «Фітомедицини і охорони навколишнього середовища» (НАУ).
Нині — професор кафедри фітопатології НУБіП України.
У 1965 р. в Українській сільськогосподарській академії захистив кандидатську дисертацію на тему: «Аскохітоз гороху і заходи боротьби з ним в умовах Полісся і Лісостепу України», а у 1981 р. — докторську дисертацію на тему: «Хвороби гороху і біологічне обґрунтування захо­дів обмеження їх розвитку в умовах Української РСР».
Обрано у 1993 р. членом-кореспондентом УААН, а у 1995 р. — дійсним членом (академіком) УААН Відділення рослинництва (захист рослин). У грудні 1993 р. він був обраний академіком Академії наук ви­щої школи (нині — вищої освіти) України.
Опублікував понад 350 наукових праць, співавтор 12 монографій і книг. Має 34 авторські свідоцтва і патенти на винаходи. Співавтор 9 сортів сільськогосподарських культур, які включено до Реєстру.
Значна частина робіт присвячена вивченню теоретичних і практич­них питань етіології й патогенезу хвороб зернобобових культур, біо­логічних властивостей їхніх збудників, виясненню природи імунітету та розробці захисних заходів. Теоретично обґрунтовано й експеримен­тально досліджено механізм дії протруйників насіння на мікробіоло­гічні процеси ґрунту і розвиток сходів.
Розроблені за його участю системи захисту зернобобових культур та методики фітопатологічного моніторингу найбільш шкодочинних хвороб зернобобових культур використовуються у селекційних цен­трах і пунктах сигналізації й прогнозу України та країн СНД.
Ученим створено наукову школу з питань фітопатології та імунітету рослин. Під його керівництвом підготовлено 7 докторських дисертацій і 26 кандидатських, у тому числі 4—здобувачами із зарубіжних країн.
Протягом 1996—2001 рр. М. М. Кирик — член американського фіто патологічного товариства, академік Академії наук вищої освіти Украї­ни, член комітету громадської організації «Міжнародний рух охорони навколишнього середовища Африки». Проводить велику науково-організаторську роботу. Він голова спеціалізованої вченої ради із за­хисту докторських та кандидатських дисертацій, голова науково-методичної комісії із захисту рослин науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів Міністерства аграрної політики України.
За досягнення у науковій, навчальній та виховній роботі був нагороджений орденом Дружби народів, Почесною грамотою Кабінету Міні­стрів України (1998), значками «Відмінник соціалістичного сільського господарства» та «Винахідник СРСР», золотою медаллю ВДНГ СРСР (1987), відзнакою Міністерства аграрної політики України — знаком Пошани та Почесною відзнакою УААН (2007).
Присвоєно почесне звання заслуженого діяча науки і техніки Украї­ни (1992). У 2003 р. його відзначено Почесною нагородою громадської Міжнародної організації «Міжнародний рух охорони навколишнього середовища Африки». Президія Академії наук вищої школи (нині — вищої освіти) присудила йому орден князя Ярослава Мудрого (2005).
Рішенням вченої ради НАУ (2007) М. М. Кирику присвоєно звання заслуженого професора Національного аграрного університету.
 

Професор, академік академії технологічних наук України по спеціальності технологія біоаграрної, харчової, переробної та легкої промисловості
Лисанюк Віктор Григорович

Тел.:

Академік АТН України, член Президії та голова секції «Технології виробництва харчових та кормових продуктів» АТН України.
Відомий вчений у галузі плодівництва, доктор сільськогосподарських наук, професор.
У 1975 – 1978 роках працював головним агрономом у Баришівському районі, 1978 – 1981 рр. – керуючий відділком, начальник цеху плодоовочівництва в Вишгородському районі; 1981 – 1989 роки – директор радгоспу в Васильківському районі, 1990 – 1994 рр. – голова “Київоблплодопрому”, 1994-1999 рр. – заступник голови правління, начальник Київського регіонального управління “Правекс – Банку”
1999-2000 рр. – перший заступник голови правління “Укрплодоовочпрому”, з 2001 року заступник директора Інституту садівництва, директор Дослідного господарства “Новосілки” Української академії аграрних наук.
З 1992 р. за сумісництвом професор Національного аграрного університету. У 1987 році захистив кандидатську дисертацію, а в 1992 році – докторську дисертацію. У 1992 р. присвоєно звання доцента, а у 1993 р. – професора.
В.Г.Лисанюк автор ( співавтор) близько 100 наукових праць, 3 монографій, підготував 2 докторів та 6 кандидатів наук.
У різні роки був і зараз є членом двох наукових спеціалізованих рад по захисту кандидатських та докторських дисертацій.
 
Основна сфера наукових інтересів
Низка наукових досліджень та публікацій В.Г.Лисанюка присвячена інтенсифікації виробництва плодоягідної продукції на промисловій основі та на присадибних ділянках.
 

Професор
Лісовий Михайло Павлович

Тел.:

Народився 4 січня 1935 р. в с. Коврай-ІІ Золотоніського району Черкаської області.
У 1959 р. закінчив агрономічний факультет Української сільськогосподарської академії (нині — Національний університет біоресурсів і природокористування України).
Протягом 1959—1961 рр. — завідувач фітопатологічної дільниці кафедри фітопатології Української сільськогосподарської академії в учгоспі «Митниця» Васильківського району Київської області; 1961— 1964 рр. — аспірант; 1964—1986 рр. — молодший науковий співробіт­ник, завідувач відділу фітопатології, завідувач лабораторії імунітету сільськогосподарських рослин Українського науково-дослідного інституту захисту рослин.
Упродовж 1986—2003 рр. — директор Інституту захисту рослин УААН (м. Київ); 2003—2011 рр. — радник дирекції Інституту захисту рослин НААН.
З 2011 р. завідувач лабораторії імунітету сільськогосподарських рослин до хвороб.
Кандидатську дисертацію на тему: «Хімічні засоби боротьби з пероноспорозом тютюну в закритому та відкритому ґрунті в умовах СРСР» захистив у 1964 р. в Українській сільськогосподарській академії. За цю роботу був нагороджений бронзовою медаллю комітету ради Виставки досягнень народного господарства СРСР.
Докторську дисертацію на тему: «Особливості паразитизму Риссіпіа trіtісіnа Е^зз. та закономірності успадкування імунологічних реакцій пшениці до патогену» захистив у 1979 р. у Всесоюзному інституті за­хисту рослин.
У 1984 р. йому присвоєно вчене звання професора зі спеціальності фітопатологія і захист рослин.
Коло наукових інтересів М. П. Лісового охоплює фітопатологію, генетику, імунологію, захист рослин, охорону довкілля. Вчений є авто­ром фундаментальних і прикладних досліджень з імунітету сільськогосподарських рослин до хвороб.
Проведені під керівництвом М. П. Лісового спільні дослідження з Миронівським інститутом пшениці імені В.М. Ремесла дали змогу вперше створити сорти пшениці з комплексною стійкістю проти низ­ки небезпечних збудників хвороб (Деметра, Економка, Миронівська сторічна). Подібні роботи під керівництвом М. П. Лісового сприяли виведенню стійкого проти фомопсису гібрида соняшнику Кий.
Основні напрями наукових досліджень: теоретичні та методологічні основи імунітету рослин; вивчення генетичних і фізіологічних факто­рів імунітету для обґрунтування принципів і методів селекції на стій­кість; вивчення структури вірулентності популяцій різних збудників хвороб; ідентифікація генів вірулентності збудників хвороб рослин; ідентифікація генів стійкості рослин; теоретична розробка створен­ня сортів сільськогосподарських культур з груповою стійкістю проти шкідливих організмів з використанням методів клітинної біології.
Практичні розробки: методи створення комплексних штучних інфекційних фонів; експрес-методи оцінки і добору форм рослин з груповою стійкістю проти збудників хвороб; методика ізоляції генів стійкості пшениці проти збудників бурої іржі та борошнистої роси; створе­но банки генів стійкості; виведено сорти і гібриди огірків, соняшнику і пшениці, що характеризуються груповою стійкістю проти збудників хвороб.
Створив наукову школу імунологів рослин в Україні, підготував 28 кандидатів та 5 докторів наук. Заснував першу в Україні лабораторію імунітету сільськогосподарських рослин до хвороб.
М.П. Лісовий — автор (співавтор) понад 300 наукових праць, з них понад 30 у зарубіжних журналах, у тому числі 5 монографій, 7 методичних вказівок, 5 авторських свідоцтв.
Член правління Європейської і Середземноморської організацій із вивчення іржастих хвороб зернових культур (1972—1980), Коміте­ту з присудження Державних премій України в галузі науки і техніки (1991—1995), правління Міжнародної організації біологічної боротьби із шкідниками, (1991—1999), Голова експертної ради ВАК України (1996—1998), член експертної ради ВАК (з 2000 р.), академік-секретар Відділення рослинництва УААН (1991—1996).
М. П.Лісовий є член редколегіїжурналів: «Archives ofPhytopathology and Plant Protection» (з 1992 р.), «Journal of Russian Phytopathological» (з 2002 р.), «Захист рослин» (з 1995 р.), «Вісник аграрної науки» (з 1997 р.), міжвідомчого тематичного збірника наукових праць Інсти­туту захисту рослин НААН «Захист і карантин рослин» (з 1982 р.).
Бере участь в атестації наукових кадрів, будучи членом двох спецрад з фітопатології, ентомології та екології.
Член-кореспондент ВАСГНІЛ (1988-1991), з 1990 р. академік УААН, іноземний член Російської академії сільськогосподарських наук (1998), іноземний член Польської АН (2000).
Творчий зв'язок установлено вченим з науковими установами 14 провідних країн, серед яких Велика Британія, Канада, США, Німеч­чина, Голландія, Китай, Японія, Індія, Ізраїль, Туреччина, Іспанія, Фінляндія, Італія, Данія.
Нагороджений двома медалями, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки (1992), має почесне звання заслуженого діяча науки і техніки України (1998).
 

Лауреат Державної премії СРСР
Сайко Віктор Федорович

Тел.:

Учений у галузі загального землеробства та обробітку зернових культур, академік Національноє академії наук України (1990), доктор сільськогосподарських наук (1986), професор, заслужений діяч науки і техніки України (1995), лауреат Державних премій України в галузі науки і техніки (1977, 1991).
Народився 7 березня 1936 р. у с. Дейманівка Пирятинського району Полтавської області. В 1965 році закінчив Українську сільськогосподарську академію (тепер — Національний аграрний університет). Кандидатську дисертацію на тему: "Вплив агротехнічних прийомів на врожай озимої пшениці в умовах Лівобережного Лісостепу УРСР" захистив у 1971 р., докторську дисертацію на тему: "Наукові основи вирощування озимої пшениці по інтенсивній технології" — у 1986 р.
Працював головним агрономом колгоспу, начальником Пирятинського (1965-1966) і Гребінківського (1966-1970) районних виробничих управлінь сільського господарства, заступником голови Гребінківської районної ради депутатів трудящих Полтавської області (1970-1973). 10 років займався науковою діяльністю в Миронівському інституті пшениці: завідувач відділу (1973-1976), заступник директора з наукової роботи (1976-1983). У 1983-2011 роках — директор Інституту землеробства Української академії аграрних наук (тепер — Національний науковий центр "Інститут землеробства НААН України").
Ним вперше обгрунтовано сортову агротехніку озимої пшениці, як нову галузь у науці про сільськогосподарські рослини. Оригінальні розробки в галузі теорії і практики сучасних систем ґрунтозахисного землеробства та наукових основ вирощування зернових культур за інтенсивними технологіями започаткували новий напрям у землеробській науці, котрий дає змогу регулювати процес формування врожаю, максимально окупити всі витрати на виробництво продукції з урахуванням охорони довкілля, підтримувати рівновагу екосистем на орних землях, зберігати на рівні і поліпшувати родючість грунтів не лише у найближчі роки, а й у далекому майбутньому. Нині вчений працює над проблемою стратегії розвитку сільського господарства в XXI столітті на основі стабілізації землекористування, в інтересах галузі рослинництва і тваринництва.
В. Ф. Сайком опубліковано понад 200 наукових праць. Ним підготовано 4 докторів і 11 кандидатів наук. Він є головним редактором "Збірника наукових праць ННЦ «Інститут землеробства НААН»", заступником головного редактора міжвідомчого тематичного наукового збірника "Землеробство", членом редколегії науково-теоретичного журналу"Вісник аграрної науки".
 

Професор, член-кореспондент НААН України
Танчик Семен Петрович

Тел.:

Народився 27 березня 1951 р. у с. Житні Гори Рокитнянського райо­ну Київської області.
У 1979 р. з відзнакою закінчив Українську сільськогосподарську академію за фахом вчений агроном.
Після закінчення середньої школи був механізатором колгоспу (1968—1969), студентом Маслівського радгоспу-технікуму (1971—1974), агрономом Миронівського управління сільського господарства на Ки­ївщині (з 1974 р.), студентом, а потім асистентом, доцентом, професо­ром, завідувачем кафедри землеробства та гербології, а потім директо­ром Науково-дослідного інституту агротехнологій та якості продукції рослинництва Національного університету біоресурсів і природокористування України (з 1974 р. і донині).
Кандидатську дисертацію на тему: «Эффективность гербицидов в сочетании с обработкой почвы в борьбе с сорняками при индустриаль­ной технологии возделывания кукурузы в условиях Лесостепи УССР» захистив 15 квітня 1985 р. в Українській сільськогосподарській акаде­мії за спеціальністю 06.01.01. — загальне землеробство, а докторську дисертацію на тему: «Наукове обґрунтування агроекологічних заходів зниження забур'яненості кукурудзи в Лісостепу України» — у 1999 р. в Національному аграрному університеті за спеціальністю 06.01.01. — загальне землеробство.
Вчене звання професора кафедри рослинництва присвоєно у 2001 р.
С. П. Танчик є автором понад 200 наукових праць, з яких 3 монографії, 5 підручників, 8 навчальних посібників, 5 рекомендацій, 150 наукових і 28 навчально-методичних розробок. Він є науковим керівником 16 аспірантів, з яких 12 захистили кандидатські дисертації, науковим консультантом докторських дисертацій.
С. П. Танчик є провідним вченим у галузі аграрної науки. Його основні теоретичні й практичні розробки присвячені обґрунтуванню ресурсозберігаючих технологій вирощування сільськогосподарських культур з урахуванням вимог збереження довкілля. В його наукових працях знайшли відображення наукове обґрунтування і практичне запровадження більш ефективного використання біокліматичного потенціалу, ґрунтово-кліматичних умов та генетичного потенціалу високопродуктивних сортів і гібридів сільськогосподарських культур в умовах нестійкого зволоження та обмеження енергоресурсів. Одним з перших в Україні ним установлено закономірності формування чисельності видової забур'яненості та біологічних груп бур'янів у агроценозах кукурудзи, пшениці озимої, гороху, ріпаку озимого. Визначено шкідливість домінантних видів бур'янів і гербакритичні періоди конкурентних відносин між культурними рослинами і бур'янами. Осо­бливістю досліджень ученого є комплексний підхід захисту посівів від бур'янів шляхом застосування агротехнічних і хімічних заходів.
Одним із актуальних напрямів наукових досліджень професора С. П. Танчика є біологізація галузі рослинництва, отримання якісної і екологічно безпечної сільськогосподарської продукції. Актуальність проблеми обумовлена порушенням екологічної ситуації у галузі землеробства України. Це вимагає пошуку шляхів стабілізації галузі з наступним розширеним відтворенням потенційної і ефективної родю­чості ґрунтів. Ним запропоновано комплексні розробки із внесення органічних та мінеральних добрив з використанням нетоварної час­тини урожаю, маси сидеральних культур та біодобрив, оптимізацію структури посівних площ з нормативною часткою багаторічних трав, застосування екологічно регламентованої системи захисту рослин від шкідливих організмів. Під його керівництвом уперше в Україні розро­блено екологічну систему землеробства.
Обраний у 2002 р. членом-кореспондентом УААН Відділення землеробства, меліорації та механізації.
С. П. Танчик у 2000—2001 рр. був експертом ВАК України з агрономії та лісового господарства. З 2001 по 2008 р. очолював спеціалізовану вчену раду. у Національному аграрному університеті зі спеціальностей землеробство, рослинництво, гербологія, технологія переробки та збе­рігання продукції рослинництва. З 2008 р. і донині є заступником голо­ви експертної ради ВАК України з агрономії та лісового господарства.
 

Лауреат Державної премії СРСР
Чучмій Іван Петрович

Тел.:

Народився 12 грудня 1934 р. у селі Зеленьки, що у Миронівському району на Київщині.
Виховувався у сім'ї колгоспників, що мала п'ятеро дітей у часи і в селі, охопленому Голодом; до дорослого віку дожило лише два сини. Мама працювала у ланці, а тато — у кузні й на розпилі дубових і соснових кругляків.
районував понад 30 сортів і гібридів кукурудзи, озимої пшениці і ячменю. Та все ж його найбільші наукові досягнення пов'язані з селекцією гібридної кукурудзи.
Розроблені ним особисто і внаслідок плідної співпраці з колегами нові методи селекції, інбредні лінії і гібриди кукурудзи нового покоління експонувались на виставках Держплану СРСР, ВДНГ СРСР, ВДНГ УРСР і відзначені багатьма медалями.
Нагороджений значком «Кращий винахідник сільського господарства СРСР», Орденом Трудового Червоного прапора у 1973 р. та ювілейними медалями і медаллю«Ветеран праці». За участь в циклі робіт «Розробка методів експериментального одержання і практичного використання індукованих мутацій у рослин» йому присудженаДержавна премія Української РСР в галузі науки і техніки 1982 року. За розробку методів селекції і створення ранньостиглих гібридів кукурудзи присуджена Державна премія СРСР в галузі науки і техніки 1986 р. Монографія «Генетические основы и методы селекции скороспелых гибридов кукурузы»  у 1993 році відзначена премією Президії Академії наук України імені В. Я. Юр'єва.
У 1989 р. Іван Чучмій успішно захищає дисертацію, подану на здобуття наукового ступеня доктора сільськогосподарських наук за спеціальністю 06.01.05 — селекція інасінництво.
У колишньому СРСР його сорти і гібриди вирощувались щорічно на площі 4-6 млн. га. До Реєстру сортів рослин України на 2001 рік було занесено 23 гетерозисні гібриди кукурудзи, 8 з яких займали третину всієї посівної площі кукурудзи в Україні.
У 1990 р. І. П. Чучмій обирається професором кафедри генетики, селекції та насінництва Уманського державного аграрного університету, а з 1993 до 2004 рр. очолює цю кафедру.
Результати наукової роботи І. П. Чучмія висвітлені у понад 150 наукових працях, у тому числі: монографіях, навчальних посібниках і близько 50 авторських свідоцтвах і патентах.
 
Творча діяльність
Крім наукової і педагогічної праці, захоплювався і літературною роботою. З перших днів перебування в Умані став дійсним членом Уманського літературного клубу, керував університетською літературною студією, брав участь у художній самодіяльності, читав гуморески, співав у хорі.
Писав гуморески, публікував їх у періодиці й поетичних збірках, які видавав за кошти шанувальників його таланту. За 1994–2000 рр. в республіканських, обласних і районних газетах, альманасі «Холодний Яр», та в антології гумору Черкащини «Перепустка в безсмертя» було опубліковано понад 800 гуморесок, які й дотепер друкуються й озвучуються на Національному радіо в програмах «Сміхограй», «Від суботи до суботи» й інших. Ним було видано три збірки гуморесок — «Смійтесь, добрі люди!» (1998), «Смішне сьогодення» (2000) і «Усміхнімось, браття!» (2002).
Поетична творчість Івана Петровича Чучмія вивчається українськими науковцями і використовується під час написання наукових статей  і дисертацій  з філології, що свідчить про визнання його поетичного таланту професіоналами-філологами.
У 1953 р. після закінчення Зеленьківської середньої школи Іван вступає на агрономічний факультет Української сільськогосподарської академії (нині — Національний університет біоресурсів і природокористування України), а в 1958 році — успішно закінчує його.
За направленням академії з 1958 по 1961 рік працював агрономом-насінярем радгоспу «Барсуківщина» Талалаївського району Сумської області. Вступає до до аспірантури на кафедру селекції і насінництва рідної академії. Під керівництвом Професор М. О. Зеленського вчасно підготував і у 1964 році успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук. Після закінчення аспірантури Іван Петрович за направленням академії прибув до Черкаської обласної сільськогосподарської дослідної станції, що у с. Холоднянське Смілянського району (нині Черкаський інститут АПВ УААН), де з 1964 до 1990 р. пропрацював на посаді завідувача відділу селекції зернових культур. Тут створив сім'ю, виростив сина й доньку,
Помер 20 січня 2004.
 
Набір на навчання (синій)_2015Регіональні навчальні заклади (синій)Захисти дисертацій