Видання Цензор.net: ТОП-5 новацій, які змінять вищу освіту
Закон "Про вищу освіту", яким мало бути створено підґрунтя для реформування вищої освіти, ухвалено ще 2014 року, проте вагомих якісних змін суспільство у системі вищої освіти не помітило: матеріальна база вишів, як, зрештою, і якість самої освіти, залишає бажати кращого, викладачі як отримували копійки, так і отримують, навчальні заклади випускають фахівців, які потім не потрібні ринку праці, тож молодь як виїжджала за кордон на навчання і по престижний європейський диплом, так і виїжджає.
А наміри МОН запровадити з 2020 року індикативну собівартість для навчання за контрактом, що відразу зробить це навчання значно дорожчим, а значить, і менш доступним для громадян, уже викликали у суспільстві певний спротив.
Проте ймовірне запровадження індикативу – не єдина новація у вищій освіті, яку може бути впроваджено найближчим часом. У Верховній Раді чекає на розгляд законопроект № 8385 "Про внесення змін до Закону України "По вищу освіту" щодо зміни системи управління закладами вищої освіти", який, на думку його авторів, здатний підштовхнути реформу вищої освіти у правильному напрямку, тож "Цензор.НЕТ" відібрав ТОП-5 прогнозованих змін у системі вищої освіти, проаналізувавши, чого можна очікувати у разі їхнього введення.
Ректорів хочуть "посунути"
Головна ідея, яку закладено у законопроект № 8385, – отримати більш збалансовану систему управління закладами вищої освіти, або, якщо зовсім просто, обмежити права ректора. У Комітеті Верховної Ради з питань науки і освіти кажуть, що низьку якість вищої освіти на цьому етапі, яка призводить до колосального відтоку молоді за кордон, зумовлено передусім існуванням застарілої командно-адміністративної моделі управління університетами. А однією з причин, які до цього призвели, стало те, що закон "Про вищу освіту" було ухвалено раніше, аніж базовий "Про освіту", і багато запропонованих ним нововведень не було підкріплено загальною нормативною базою регулювання освітньої сфери.
Законопроект, який зараз очікує на розгляд у ВР, конкретизує перший заступник голови парламентського Комітету з питань науки і освіти, народний депутат Олександр Співаковський, пропонує перейти до моделі з елементами корпоративного управління. Йдеться про те, що наглядові ради отримають більший обсяг повноважень, а ректора буде звільнено від господарських функцій і паперової роботи, тож він матиме змогу на повну силу займатися реалізацією стратегічних завдань університету. При цьому планують зберегти усі демократичні механізми виборів ректора.
"Проблема дуже важлива, – зазначає у коментарі "Цензор.НЕТ" Олександр Співаковський, – саме тому ми її розглядали нещодавно на виїзному засіданні свого комітету, яке відбулося на базі Харківської політехніки. Там ішлося про поліпшення якості вищої освіти через вирішення трьох блоків питань. Перший – це перехід до корпоративної моделі управління, законодавчим підґрунтям для чого якраз і має стати ухвалення законопроекту № 8385. Другий блок – нові моделі фінансування, які б забезпечили диверсифікацію джерел надходження до вищої освіти. І третій – система вимірювань якості вищої освіти. Найголовніше – це збалансування влади в університеті. Якщо зараз маємо командно-адміністративну модель, де ректор – головна фігура, буде більш збалансована система, де є ректор, члени наглядової ради зі своїми правами, трудова конференція, сама наглядова рада, яка отримає додаткові серйозні важелі впливу на діяльність університету, а також дуже важлива посада фінансового директора".
Що вищу освіту потрібно модернізовувати, переконані і в самих університетах. Проте мають власні погляди на те, як саме це треба робити. "На жаль, реформу в нас визначає не МОН, а інші міністерства, передусім Мінфін, який каже: ви можете реформувати рівно на стільки-то коштів, – пояснює в коментарі "Цензор.НЕТ" проректор з науково-педагогічної роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Бугров. – Тож найбільша проблема в тому, що в цьому питанні домінує бухгалтерський підхід, і ми так і не розуміємо, що реформувати на стільки-то коштів абсолютно недоцільно. А освіту потрібно розглядати як інвестицію, яка повернеться, тому що людина, яка здобула якісну освіту, завтра якісно працюватиме, платитиме податки, відкриватиме бізнес, наповнюватиме бюджет тощо. Тому треба докорінно переглядати ставлення до освіти з боку всіх, кого в ній задіяно: і студентів, і викладачів, і адмінструктури, і батьків, і роботодавців, і державних органів".
Доти, поки на рівні держави не буде усвідомлення, що освіта – це інвестиція у людський капітал, переконують у КНУ ім.Т.Шевченка, жодні фінансові потуги результату не дадуть. "Що ж до моделі корпоративного управління, то це, щоб люди розуміли, за прикладом публічного акціонерного товариства, скажімо, як НАК "Нафтогаз", коли є наглядова рада, дирекція, інші елементи – збори акціонерів тощо, – пояснює Володимир Бугров. – Автори законопроекту пропонують, щоб у вишах теж була наглядова рада з широкими повноваженнями, був ректорат як виконавчий орган, була вчена рада як та, що вирішує питання навчального процесу. Нічого нового у цій схемі немає, схожа діє у Німеччині, але там до її запровадження йшли тривалий час. Тому що така схема ґрунтується на тому, що кожен учасник університетської спільноти – від студента до викладача – знає, який результат має бути на виході. В Україні ж ні в кого такого чіткого розуміння немає. Тому ця модель гарна на папері, але її життєздатність за наших умов викликає сумніви".
На думку Володимира Бугрова, починати слід із чіткого усвідомлення, яка саме вища освіта потрібна нашому суспільству, а яка – державі, повернувши освіті роль соціального ліфта, коли людина, яка отримала вищу освіту, має потім і більш високооплачувану роботу, що автоматично стане стимулом вчитися. А по-друге, потрібно якийсь час попрацювати за ухваленим у 2014 році законом про вищу освіту, а не продовжувати вносити в нього зміни. "Як на мене, – підсумовує проректор КНУ, – питання полягає у забезпеченні якості освіти, а не в системі управління".
Що потрібно працювати за чинним законом про вищу освіту, в якому зафіксовано життєво-важливі принципи для існування системи вищої освіти, і передовсім реальну автономію для вишів, а не ускладнювати все поправками, вважає і в.о. ректора Таврійського національного університету імені В.Вернадського Володимир Казарін. "Там прописано права фінансової діяльності, економічної діяльності. Наприклад, право мати в банках рахунки в будь-якій валюті, а сьогодні відкрити і потім користуватися валютним рахунком – це справжня проблема, – пояснює він "Цензор.НЕТ". – Тобто, з цими поправками, які вносяться постійно, повноваження по лінії автономії починають обмежуватися – і ми, замість того, щоб рухатися вперед, поступово задкуємо. А те, що було запропоновано зробити на цій нараді у Харкові, як на мене, не посилює реформістські тенденції в освіті, а обмежує їх".
У Національному університеті біоресурсів і природокористування загалом не розуміють, де автори законопроекту побачили нині командно-адміністративну систему управління вишами. "Перед тим, як щось змінювати, потрібно проаналізувати діючу систему управління університетами, – пояснює свою позицію ректор НУБіП, міністр освіти і науки України (2005-2007 роки) Станіслав Ніколаєнко. – У рішенні парламентського комітету написано, що вона є адміністративно-командною, та погодитися з цим важко. Тому що сьогодні завідувач кафедрою обирається і затверджується колективним рішенням вченої ради. Декан обирається на факультеті вченою радою. Ректор обирається колективом усього університету. То яка це командно-адміністративна система? Навпаки, сьогодні маємо перебір усякої демократії, чого, до речі, немає в жодному американському виші, де всі ці питання жорстко вирішують засновники. Я знаю, про що кажу, тому що наш університет має партнерські зв’язки більше ніж із сотнею університетів світу".
Чимало претензій до запропонованих новацій і у Головного науково-експертного управління ВР. "Викликає зауваження перетворення наглядової ради з органу, який виконував функції зовнішнього громадського контролю, на додатковий колегіальний орган управління, що, на нашу думку, є сумнівним і недостатньо обґрунтованим, – йдеться у висновку цього управління. – На відміну від положень чинної редакції закону, відповідно до яких наглядова рада здійснює нагляд за управлінням майном закладу вищої освіти та додержанням мети його створення, у законопроекті вона наділяється гіпертрофованим колом повноважень".
На засіданні у Харкові йшлося про те, що модель корпоративного управління прекрасно працює у західних вишах. Якщо взяти за приклад європейські практики, зазначають фахівці, там варіантів багато, причому працюють усі. Якщо говорити про модернізацію системи управління українськими вишами, то, за словами головного експерта групи "Реформа освіти і науки" коаліції "Реанімаційний пакет реформ" Володимира Бахрушина, – потрібно створити систему, де буде збалансовано і повноваження того, хто приймає рішення, і його відповідальність за результати цих рішень. "У результаті такої зміни системи управління, – пояснює Володимир Бахрушин "Цензор.НЕТ", – заклади вищої освіти мають стати більш самостійними у фінансовому відношенні. З іншого боку, до ухвалення рішень повинні більш широко залучатися і викладачі, й студенти, як це прописано у європейських стандартах і рекомендаціях щодо забезпечення якості вищої освіти".
Експерт вважає, що на цьому етапі розвитку в Україні системи вищої освіти нав’язувати усім без винятку єдину модель не раціонально: на папері вона може виглядати гарною, та це не значить, що так само буде на практиці. Тож краще було б дати змогу університетам самостійно пошукати свої моделі, аби потім не виправляти помилки. "Сьогодні засновник більшості державних вишів – Міністерство освіти і науки, – зазначає Володимир Бахрушин, – і хоч ці повноваження відрізняються від того, що ми мали раніше, проте вони однаково іноді вступають у конфлікт з повноваженнями щодо розроблення освітньої політики, з питань ліцензування і фінансування, тому й видається доцільним принаймні їх частину передати наглядовим радам, що може стати спільним елементом подальших перетворень у системі вищої освіти". Проте не слід забувати, що наглядові ради в західних університетах, які ми наводимо як зразок, мають не тільки необмежені повноваження, а ще й фінансують свої університети.
У вишах можуть з’явитися розпорядники грішми
Необмежені права наглядової ради – це не всі новації, які пропонує законопроект № 8385. Глава Ради ректорів вищих навчальних закладів Харківської області, ректор Харківського нацуніверситету імені В.Н.Каразіна Віль Бакіров відзначив, що ним передбачено посаду фінансового директора, яку може бути введено за рішенням вищого навчального закладу. Аналізуючи проект цього закону, Головне науково-експертне управління ВР дійшло висновку, що таке широке коло повноважень фінансового директора, частина з яких накладається на визначені законодавчо повноваження ректора, може призвести до низки непорозумінь і юридичних колізій.
Зокрема, "відповідні положення проекту суперечать пункту 18 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України, згідно з яким до головних розпорядників бюджетних коштів належать бюджетні установи в особі їх керівників". Необхідно також звернути увагу, зазначає заступник керівника Головного науково-експертного управління ВР А.Ришелюк, "на відсутність у проекті закону правових норм, які б регулювали питання звільнення фінансового директора", хоч порядок його призначення цим документом унормовано (за ч.6 ст. 34-2, фінансовий директор призначається на посаду керівником за погодженням вченої ради та наглядової ради закладу вищої освіти).
Що не все так просто із запровадженням такої посади, відзначає і Володимир Бахрушин. "З одного боку, якщо виділити цю посаду і прописати для неї окремі повноваження, окремий порядок призначення, то це потягне за собою багато конфліктів з іншими законами, зокрема, з Господарським і Цивільним кодексами. А якщо цього не робити, – пояснює він, – то яка насправді різниця, як називатиметься посада людини, котра займається розв’язанням в університеті фінансових проблем, – фінансовим директором чи, скажімо, проректором з фінансових/господарських питань, повноваження якого завжди можна переглянути на рівні вишу".
Проте, на думку Віля Бакірова, така посада цілком може бути корисною, оскільки в нових умовах фінансовий менеджмент в університетах значно ускладнюється, з'являються нові інструменти використання фінансових ресурсів. "Нині ці функції в низці вишів виконують проректори з економічних і фінансових питань, – сказав він, коментуючи для "Цензор.НЕТ" підсумки виїзного засідання Комітету ВР з питань освіти і науки, на якому обговорювалися питання законодавчого забезпечення реформування системи вищої освіти в Україні. – Та важлива не назва самої посади, а те, наскільки точно визначено закріплені за нею повноваження і функції, і наскільки професійними і відповідальними є люди, які їх виконують".
На думку ректора НУБіП, якщо такі новації буде ухвалено, це додасть хаосу в життя українських вишів. Очільник Таврійського університету Володимир Казарін вважає, що найголовніше – віддати сьогодні університетам реальні повноваження. "Відпустіть виші на свободу, і в цьому разі реальний досвід сам покаже дорогу і сам виведе на позитивні результати, – переконаний він. – Запозичуючи досвід наших партнерів, з якими у нас договори, ми швидше досягнемо реформи освітньої сфери, ніж рішеннями на кшталт ухвалених за результатами харківського засідання. А ті, хто не здатен працювати в умовах наданих повноважень, самі припинять своє існування".
Популярні спеціальності з 2020 року ризикують подорожчати
Серед новацій, з якими майбутні студенти можуть зіткнутися уже з 2020 року, – індикативна шкала собівартості навчання, яка, за задумом МОН, напряму впливатиме на вартість контрактів. Поки що на сайті профільного міністерства проект урядової постанови "Про деякі питання запровадження індикативної собівартості" розміщено для громадського обговорення.
Йдеться про те, що вартість контрактного навчання хочуть напряму прив’язати до вартості навчання за державним чи регіональним замовленням. У 2020 році, відповідно до цієї постанови, воно не може бути меншим від 60% вартості держзамовлення у попередньому навчальному році (без урахування стипендій), у 2021 році – не менше 70% витрат на навчання бюджетника і в 2022 році – не менше 80%. При цьому для вечірньої форми навчання індикативну собівартість планують зменшити на 25%, для заочної та дистанційної форм здобуття освіти на 50%, а також збільшується на 30% для освітнього ступеня магістра.
Найцікавіше в усьому цьому, що таку індикативну собівартість планують запровадити не для всіх спеціальностей, а тільки для найбільш популярних. І не для всіх вищих навчальних закладів, а тільки для тих, які навчають студентів за держзамовленням, тобто для державних. Якщо йдеться про галузі знань, то розробники проекту цієї постанови пропонують внести до переліку передусім культуру і мистецтво, гуманітарні науки, соціальні й поведінкові науки, журналістику, управління й адміністрування, право, архітектуру та будівництво, ветеринарну медицину й охорону здоров’я. Тобто, подорожчати ризикують дизайн, філологія (окрім української, кримськотатарської та класичних мов і літератур), економіка, психологія, політологія, соціологія, облік і оподаткування, менеджмент, маркетинг, медсестринство, технології медичної діагностики та лікування, фармація, педіатрія, міжнародне право тощо.
Чиновники кажуть, що сьогоднішня вартість навчання за контрактом набагато менша, аніж витрати на навчання за бюджетною формою, й тому це впливає на якість навчання. Проте у постанові немає жодного рядка, яких результатів планують досягти завдяки таким діям і чи не матимемо ми більше шкоди, аніж користі. Скажімо, що уряд своїми руками, прийнявши цю постанову, підштовхне до навчання у закордонних вишах ще більше молоді, аніж там вчиться зараз.
"Такий ризик є, – пояснює Володимир Бахрушин, – але є й інший ризик, пов’язаний із тим, що нині в нас вартість контрактного навчання в середньому удвічі менша за ту суму, яку бюджет виділяє на одного студента-бюджетника. І це при тому, що в Україні ця сума приблизно у 3-5 разів менша, аніж ті гроші, які виділяють на одного студента-бюджетника в сусідніх країнах – Польщі, Угорщині, Чехії". Але контрактники, зазначає експерт, у нас платять ще менше, що справді є однією з основних причин низької якості освіти, тому що немає змоги залучати висококваліфікованих фахівців, приміром тих же програмістів. Викладач отримує в 3-4 рази менше, аніж пропонують на ринку праці навіть молодому фахівцеві-програмісту".
Що якась додаткова кількість молоді через підвищення вартості контрактного навчання може податися за кордон, припускають і в Національному університеті імені Тараса Шевченка. Проте проректор цього вишу з науково-педагогічної роботи Володимир Бугров вважає, що за кордон їдуть передусім не за кращою освітою, а за кращим життям загалом. "Було багато аналітичних досліджень щодо цього, – пояснює Володимир Бугров "Цензор.НЕТ", – які довели, що молодь приваблює краще життя. Та й давайте подивимось, у які саме університети вступають українські юнаки і дівчата за кордоном: у такі сильні, як Оксфорд чи Сорбонна, насправді дуже мало, а переважна більшість – у середні, тому що їх приваблює європейський диплом. Що ж до індикативної вартості, то вона не є основною загрозою виїзду наших громадян за кордон, насправді там інші причини".
Проте саме питання доцільності підвищення вартості контрактного навчання за умови тотальної бідності населення це саме населення турбує найбільше. Адже одна справа, коли вища освіта – через фінансову неспроможність батьків – стане недоступною для тих, хто не дуже поспішає вчитися. І зовсім інша – якщо вона стане недоступною для справді талановитих дітей, які на ЗНО недобрали якусь мінімальну кількість балів, втративши змогу потрапити на бюджет, а батьки не мають коштів, щоб оплатити для них контрактне навчання. Адже навіть якщо людина отримує не мінімальну, а середню зарплатню, контрактне навчання за новими розцінками може стати для родин непідйомним.
Індикативні нормативи вартості освітніх контрактів, на думку глави Ради ректорів Харківщини, на тлі змін, які відбуваються в системі вищої освіти країни, є необхідним важелем для запобігання демпінгу і, як його наслідок, низької якості освіти. "Проте важливо, щоб ці нормативи поширювалися на всі виші без винятку. Що ж до доступності вищої освіти, то її потрібно пов'язувати не з вартістю освіти, а з рівнем загального матеріального добробуту людей. Потрібно розуміти, що якщо якийсь університет просить символічну плату за навчання, то реальної повноцінної освіти студенти в ньому не отримують і платять гроші не за вищу освіту, а за її імітацію".
У Таврійському нацуніверситеті вважають, що на цьому етапі це загалом неправильний підхід до вирішення питання. "Та Мінфін, який підтримує такий сценарій, в якомусь сенсі на перше місце завжди ставитиме гроші, – зазначає в.о. ректора цього університету Володимир Казарін. – Ми ж на перше місце повинні ставити державний інтерес, а це означає, що хорошу освіту повинні мати змогу отримати зокрема й діти з малозабезпечених сімей". На думку Володимира Казаріна, якщо є велике бажання запровадити індикативну собівартість, це потрібно робити у рамках державної турботи про громадян. "Йдеться про те, що було б корисно перейняти практику західних фондів, – пояснює він, – які надають молоді гроші на навчання, а потім людина, закінчивши вчитися і влаштувавшись на роботу, за 20-25 років спокійно повертає державі гроші, взяті у неї в борг. Якби в Україні пішли саме таким шляхом, це дало б найкращий ефект".
У Національному університеті біоресурсів і природокористування України вважають, що питання, коли потрібно запроваджувати індикативну собівартість, з одного боку, назріло, тому що є певні затрати на навчання одного студента, які не помічати не можна, та з іншого, існує кілька "але", які потрібно врахувати, перш ніж це робити.
"Перше: чому ніхто не говорить про 53-ю статтю Конституції, де написано, що громадянин має право на безкоштовну вищу освіту на конкурсній основі? Друге: вартість навчання одного студента за держзамовленням сьогодні визначено, але цікаво, оця індикативна ціна на приватні університети буде розповсюджуватись? – акцентує увагу на гострих моментах ректор НУБіП, екс-міністр освіти і науки України Станіслав Ніколаєнко. – Ні. Принаймні у проекті постанови про це не написано. Тому складається враження, що шукають механізм, який дасть змогу підтримати приватні університети, які зараз, не витримуючи конкуренції, почали задихатися, шляхом підвищення цін на контракт для державних вузів".
Водночас в експертному середовищі сумніваються, що той варіант постанови, який нині опубліковано як проект, буде реалізовано. "По-перше, сьогодні є два документи, якими унормовується питання індикативної вартості, – пояснює Володимир Бахрушин. – Це закон про Держбюджет, де написано, що цю індикативну собівартість, коли кожен може встановити ціну контрактного навчання більшу, але не може меншу, за логікою, повинно бути застосовано для всіх спеціальностей і всіх університетів без винятку. А той проект, який сьогодні опубліковано, говорить про інше. По-перше, він стосується тільки частини спеціальностей. Можливо, це правильно, адже на інженерні й педагогічні спеціальності сьогодні не поспішають, а якщо там один контрактник прийде, додаткових витрат в університету практично не буде. Але за іншими спеціальностями там інша схема, відповідно до якої ця мінімальна собівартість встановлюється для кожного університету окремо, але вона не залежить від спеціальностей. І це вже є невідповідність між законом і проектом постанови КМУ".
Окрім того, за словами експерта Реанімаційного пакету реформ, тут закладається різна ідеологія. "Те, що написано в проекті постанови, легко порахувати, тому що там за основу взято витрати на бюджетника з попереднього року, – пояснює він. – А те, що в законі про бюджет, порахувати, і тим більше обґрунтувати, дуже складно. Якщо ж йдеться про постанову, то там за основу можна брати не витрати на студента-бюджетника за попередній рік, а середні витрати домогосподарств у регіоні, що дало б змогу врахувати регіональні особливості. Можна брати ліцензійні умови, як це вимагає той же закон про бюджет, що дало б змогу оцінити мінімальні витрати на викладачів, або інші варіанти, яких насправді багато. Проте щоб не наробити помилок, цей механізм потрібно ретельно обговорити".
Запрацював новий регулятор якості освіти – НАЗЯВО
Ще одна важлива для української вищої школи новація, яка вже стартувала, – з третьої спроби нарешті запрацювало Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО), майбутню діяльність якого теж обговорювали на засіданні у Харкові. "Такі зустрічі дуже корисні, – пояснив у коментарі "Цензор.НЕТ" голова агентства, міністр освіти і науки України (2014-2016 роки) Сергій Квіт, – тож щойно ми отримали запрошення взяти в ньому участь, відразу вирішили поспілкуватися з людьми, пояснивши зокрема й те, чим буде займатися Національне агентство. Такі виїзні наради проводити потрібно, тому що вони дають змогу напряму спілкуватися з людьми у регіонах, з перших рук дізнаючись, чим вони живуть, які у них проблеми".
До компетенцій новоствореного агентства, зазначає його керівник, входить акредитація освітніх програм (цим досі займався департамент атестації кадрів вищої кваліфікації та ліцензування МОН), спецрад із захисту дисертацій, інших агентств, що будуть займатися акредитацією, інституційна акредитація закладів вищої освіти, дотримання академічної доброчесності, запровадження внутрішньої системи забезпечення якості та інші завдання, спрямовані на зростання якості української вищої освіти.
За словами заступника міністра освіти і науки України Юрія Рашкевича, раніше робота акредитаційної комісії зводилася до того, щоб визначити, чи відповідає певна спеціальність (тепер – освітня програма) у навчальному закладі стандартам вищої освіти, і це відбувалося не завжди об’єктивно. Тепер же зроблено серйозний крок до запровадження сучасної системи акредитації в умовах академічної автономії. Цим і займатиметься агентство, до якого відходить значна частина повноважень Міністерства освіти і науки.
Схожі структури давно і успішно працюють у європейських країнах, тож винаходити український велосипед потреби не було. "Але саму ідею агентства у 2012 році було закладено нами в законопроект "Про вищу освіту", який ухвалено у 2014 році, – пригадує Сергій Квіт. – Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти – це насамперед професійно незалежна інституція. Раніше подібних прикладів у вітчизняній системі управління не було. З Міністерством освіти і науки ми працюємо на партнерських засадах".
З огляду на те, що в Україні вже були скандали, пов’язані з плагіатом у написанні дисертаційних робіт, зрозуміло, що увагу суспільства буде прикуто зокрема й до боротьби з плагіатом. Не менш цікавий і важливий напрямок – створення національного рейтингу університетів, для чого ще потрібно розробити критерії. "Визначати збіги у дисертаційних і дипломних роботах дають змогу сучасні інформаційні технології, але сказати, плагіат це чи ні, можуть тільки фахівці, – пояснює голова Нацагентства із забезпечення якості освіти, – що ж до критеріїв, які буде покладено в основу під час створення рейтингу вишів, то попередньо можна сказати, що вони не дуже відрізнятимуться від тих, які існують нині в усьому світі, але враховуватимуть українські реалії. Це результати наукової діяльності, це рівень розвитку студентського самоврядування і, що дуже важливо, це наявність системи внутрішнього забезпечення якості. Тому що, якщо університет хоче мати перспективи розвитку в сучасному світі, він повинен сам дбати про власну якість".
Щоб чітко структурувати систему, НАЗЯВО планує створити спеціальний електронний ресурс, який поступово систематизує інформацію про всі заклади вищої освіти, які працюють в Україні. До складу Національного агентства входить шість комітетів, кожен з яких займатиметься своїм напрямком діяльності: апеляційний, з питань етики, з питань акредитації освітніх програм, незалежних установ оцінювання якості та інституційної акредитації, з питань діяльності та акредитації спеціалізованих вчених рад, з питань стандартів та економіки вищої освіти і комітет з питань оцінювання якості вищої освіти.
Сергій Квіт також бачить роль Нацагентства у партнерських стосунках із закладами вищої освіти і навіть веде мову про надання консалтингових послуг із розвитку якості. У найближчих планах – повністю відмовитися від "паперових" стосунків, які сьогодні забирають у людей багато нервів і часу. Невдовзі також буде оголошено відкритий конкурс і розпочнеться серйозне навчання майбутніх експертів.
На ринку праці з’явиться Єдина електронна база вакансій
З якістю вищої освіти тісно пов’язана інша проблема – якість випускників вишів, яких зі стін університетів, якщо брати в розрізі спеціальностей, виходить зовсім не стільки, скільки потребує сучасний ринок праці. Біда у тому, що в Україні, як 15-20 років тому, роботодавцям потрібні одні спеціальності, а наші університети випускають зовсім інших. Тому цілком логічно, що на харківському засіданні профільного парламентського комітету розглядали ще й питання створення Національного електронного ресурсу зайнятості.
"У нас є централізована система Державної служби зайнятості, де можна в онлайн-режимі, заходячи на сайт цієї служби, дізнатися про ті вакансії, які є на сьогоднішній день по всій країні, – зазначив у коментарі "Цензор.НЕТ" віце-прем’єр-міністр України Павло Розенко. – Єдине, що гостро стоїть, це питання прогнозування. Йдеться про структуру ринку праці й необхідних кваліфікацій, які потребуватиме цей ринок у майбутньому. Щоб його вирішити, повинні тісно взаємодіяти Міністерство соціальної політики і Служба зайнятості, МОН і Мінекономіки як у структура, яка формує державне замовлення на підготовку кадрів, а також Асоціація роботодавців. Тобто, це має бути потужна система прогнозування потреб у робочій силі українського ринку праці. Я знаю, що робота така ведеться, і Мінекономіки активно впроваджує елементи прогнозування для формування держзамовлення".
Тож головне завдання – держава повинна чітко визначати, які фахівці і в якій кількості їй потрібні, а також який обсяг коштів, які вона може для цього виділити. Про це "Цензор.НЕТ" сказав глава Ради ректорів вищих навчальних закладів Харківської області, ректор ХНУ ім.В.Каразіна Віль Бакіров, коментуючи підсумки засідання. Але проблемою, за його словами, є принцип розміщення держзамовлення, та формула, за якою університети зможуть отримувати гроші на підготовку фахівців за держзамовленням. "Нині йде пошук такої формули, пропонуються різні варіанти і підходи. Головне, щоб вона забезпечувала прозорий об'єктивний розподіл фінансових ресурсів, не ставила одні ВНЗ у привілейоване становище, а інші – не обмежувала, – пояснив очільник Університету Каразіна. – І природно, крім грошей на підготовку кадрів, університети повинні отримувати гроші на утримання і розвиток матеріально-технічної бази, обладнання, матеріали та багато іншого, необхідного для успішного здійснення навчальної і наукової роботи. Зараз ці статті витрат не фінансуються зовсім".
Найбільш популярними спеціальностями у вишах уже багато років поспіль є юристи й економісти. Кількість бюджетних місць, зважаючи на невелику потребу у таких фахівцях, теж невелика, а навчання за контрактом коштує досить дорого. Отримавши дипломи, випускники, чиї батьки вклали у їхнє навчання чималі гроші, часто потім не можуть працевлаштуватися за своїм фахом. Тож питання, чи може такий ресурс стати важелем збалансування між потребами ринку праці й кількістю фахівців, яких випускають вищі навчальні заклади, дуже важливе.
Роботодавці зацікавлені у якісній робочій силі, переконаний Павло Розенко. "Вони повинні розуміти, як це відбувається в усіх країнах світу, що за трудовий потенціал, за якісну робочу силу треба боротися фактично зі стартового моменту навчання людини: або коли вона вступає до вишу, або коли починає своє навчання у системі професійно-технічної освіти. Тут не повинна домінувати ідеологія, що цим має перейматися хтось один: Державна служба зайнятості чи окремо роботодавці. Це спільна робота, спільна відповідальність і спільна зацікавленість у тому, щоб випускати тих фахівців, які потрібні ринку праці. І щоб кваліфікація цих працівників відповідала сподіванням роботодавців на цю якість".
Державною службою зайнятості торік введено в експлуатацію новий інтернет-ресурс – "Єдине соціальне середовище зайнятості", який щодня оновлюється й надає змогу швидко здійснити пошук вакансій та резюме по всій Україні. Але це – тільки перші кроки в напрямку створення Національного електронного інформаційного ресурсу зайнятості, про який ішлося на виїзному засіданні профільного Комітету ВР у Харкові. Як повідомив "Цензор.НЕТ" народний депутат Олександр Грановський, який брав у ньому участь, важливо створити саме єдину електронну систему моніторингу працевлаштування випускників закладів вищої освіти, щоб здійснювати формування державного замовлення на підготовку фахівців та робітничих кадрів з урахуванням прогнозу потреб ринку праці та можливостей працевлаштування нашої молоді.
"Цей ресурс створюється, щоб урівноважити підготовку фахівців і потреби ринку праці, тож буде проводитися аналіз і прогнозування його потреб, з напрацюванням відповідної методики формування державного замовлення, запровадженням додаткової мотивації щодо навчання за найбільш затребуваними на ринку праці напрямами підготовки (інженерні, технологічні, аграрні), проведенням аналізу стану зареєстрованих безробітних з вищою освітою в розрізі напрямів підготовки, які впродовж року після закінчення навчання зареєструвалися як безробітні, впровадженням системи моніторингу працевлаштування за напрямами підготовки, займаними професіями та видами економічної діяльності, – пояснив Олександр Грановський. – У 2018 році уряд змінив механізм здійснення державного замовлення на підготовку фахівців, заборонивши перерозподіляти обсяги замовлення між галузями знань. І тепер навчальні заклади у разі недобору на технічні спеціальності не можуть збільшувати кількість тих же юристів. Тому що саме ця практика призвела свого часу до розбалансування ринку на користь популярних, але незатребуваних професій, і часто є причиною труднощів з пошуком роботи для випускників".
Для підвищення якості освіти й надання допомоги випускнику ВНЗ, переконаний він, потрібна тісна взаємодія сфери освіти й ринку праці. У багатьох країнах є практика ведення реєстрів випускників, що дає змогу реагувати на зміни ринку праці. В Україні дотепер відсутня база даних випускників, яка дала б змогу прослідкувати, як вони працевлаштувалися. Наявність такого ресурсу надасть змогу швидко реагувати на потреби ринку праці. "А щоб зацікавити роботодавців саме у випускниках вишів, – пояснює народний депутат, – законом про зайнятість населення передбачено забезпечення першим робочим місцем молоді, яка отримала професійно-технічну або вищу освіту з виплатою роботодавцю компенсації єдиного внеску. Таку компенсацію виплачують і під час працевлаштування безробітної молоді на нове робоче місце суб'єктам малого підприємництва.
Окрім того, ще 2016 року в Україні започатковано реалізацію європейської ініціативи "Пакт заради молоді–2020". Його мета – створення нових робочих місць для молоді, консолідація зусиль держави, громадськості і бізнесу для розв’язання проблем освіти і працевлаштування молодих людей. Український "Пакт–2020" передбачає сприяння створенню щонайменше 700 партнерських проектів між бізнесом і освітнім сектором, забезпечення 50 тисяч місць для стажування і практики, а також першого робочого місця молоді й надання 500 молодим людям менторської підтримки з питань побудови кар’єри. Цей пакт уже підписало 100 компаній, якими створено 442 партнерства між бізнесом і освітнім сектором й забезпечено 22 617 місць для стажування, практики і першої роботи молоді".
Як повідомив "Цензор.НЕТ" Олександр Грановський, Комітет з питань науки й освіти готує пропозиції до Комітету з питань соцполітики, зайнятості та пенсійного забезпечення і водночас звернувся з листом, де виклав проблему, до першого віце-прем’єр-міністра Степана Кубіва. "Відповідь уже є, – каже він. – Міністерству освіти і науки, Мінфіну, Нацакадемії педагогічних наук та іншим доручено розглянути рішення Комітету з питань науки і освіти, а в разі потреби – внести узгоджені позиції на розгляд уряду". Окрім того, Кабмін, згідно із законом про Держбюджет на цей рік, зі свого боку повинен опрацювати питання створення єдиної електронної системи моніторингу працевлаштування випускників вишів. А парламент, на думку народного депутата Олександра Співаковського, встигне ухвалити законопроект № 8385 ще до літніх канікул, тож перші новації університети цілком можуть відчути вже цієї осені.
Вікторія Сокур, для "Цензор.НЕТ"
