У цьому світі, де нам пощастило жити, кожна зустріч і випадкове знайомство служить певною метою

     У кожного в житті є ті люди, ті герої, які безпосередньо впливають на нас, наше життя, наш розвиток, ті люди, які в потрібний час змінюють наше життя. Саме соціум, люди які оточують нас протягом всього нашого життя, найбільше впливають на наші вчинки і формування тієї людини, яку ми щоранку будемо бачити у дзеркалі. Вони не просто так з’являються, такі люди грають одну з найважливіших ролей у нашому становленні.

      Навчаючись на останньому курсі коледжу переді мною, як і перед будь-яким іншим студентом постало багато запитань. Куди піти навчатися далі? Що ж обрати НУБіП чи БНАУ? Чи пройду я вступну кампанію? Як обрати саме те місце, де я зможу рости і розвиватися? А як бути з кафедрою? Адже до омріяної професії можна дійти різними шляхами, а базова університетська освіта - це лише фундамент. Для студента, який не просто хоче ходити на пари, а прагне чогось досягти, знайти себе, сформуватися як особистість і пишатися своїми успіхами поза парами, в мене з’явився страх обрати не те, помилитися, зіпсувати собі життя, не впоратися, зрозуміти, що все повинно було бути зовсім інакше. Страхи, напевно, мене б так і переслідували до тих пір, доки в моєму житті не з’явилася людина, яка змогла розсіяти всі сумніви і стала однією з найважливіших в моєму житті. Та людина, яку я поважаю, яку хочеться слухатися, наслідувати і Та, чиє слово і чия думка стала однією з головних і вирішальних в моєму житті.

       Таких людей одиниці - золоті одиниці! Мабуть, тому ми їх так високо цінуємо, так їм вдячні і так пишаємося зустріччю з ними! Однією і напевно єдиною з таких людей для мене є доцент кафедри конярства та бджільництва Адамчук Леонора Олександрівна. Це незвичайна жінка з своєю незвичайною життєвою позицією, яка не тільки любить свою професію, а та, яка віддає всю себе їй, яка є справжнім професіоналом у своїй справі. Коли я слухала як вона розповідала про свій вуз, про свою улюблену кафедру, я закохалася в її слова. З плином часу я закохалася і в вуз, знайшла свій другий дім - свою улюблену кафедру. Спочатку, коли я дізналася про кафедру конярства і бджільництва мене почало турбувати одне питання - де по закінченню ВУЗа я зможу працювати за своєю спеціальністю?. І тут Леонора Олександрівна змогла мене переконати. Точніше не вона переконувала, а її дії. Коли я приходила на кафедру і бачила її ставлення до своєї улюбленої справи, де не було бар’єру між студентом і викладачем, де можна висловити свою точку зору і на тебе за це не накричать, а навпаки подякують, де все роблять для того щоб нам, майбутнім фахівцям, можна було отримувати найкращі знання і де поруч з нами знаходяться найкращі викладачі, я задумалася і зрозуміла, що я не помилилася з вибором і обрала те саме місце, яке так довго шукала. Коли за програмою гранту Леонори Олександрівни я поїхала на стажування в Словаччину, в Інститут охорони, біорізноманіття та безпеки, то переконалася у правильності свого вибору. Яку б професію ти не обрав, головне бажання і поруч людина, яка не дасть тобі після першої невдачі опустити руки, яка завжди буде поруч, та людина, яка, маючи великий і цінний життєвий досвід, даватиме правильні поради, які надаватимуть сил рухатися далі.

      Я бажаю кожному з вас знайти те місце, куди ви  з радістю будете приходити, ту людину, яка завжди вас зрозуміє і підтримає, і ту діяльність, яку ви полюбите всім своїм серцем.

       І в День народження свого наставника і жінки, яку я безмежно полюбила, яка стала для мене прикладом і взірцем, хочу побажати їй життєвої наснаги, професійних успіхів та особистих творчих досягнень, а будь-які повороти долі нехай завжди відкривають лише нові обрії майбутніх перспектив.

Юля Сарана,

студентка 2 СТН курсу

факультету тваринництва та

водних біоресурсів