Пирогів – музей під відкритим небом

 

19 жовтня, студенти другого курсу економічного факультету, спеціальності «Облік і аудит» відвідали «Національний музей народної архітектури та побуту України» в с. Пирогів.

 

 

Це найбільший за площею музей в Україні. Головна етнографічна скарбниця нашої країни площею 150 га. Перше, що ти бачиш зайшовши до музею це млини. Вітряки, храми і будинки занурюють вас в колорит справжнього українського села, допомагають відчути душу нашого народу. Хати наповнені зразками предметів побуту, іконами допомагають відчути себе жителями того періоду. Також там є «парк ремесл», де сучасні умільці за старими традиціями відроджують традиційні народні промисли, вдихаючи в них нове життя. 

 

 

В музеї представлені головні етнографічні зони України: Полісся, Наддніпрянщина, Слобожанщина, Карпати, Поділля і Таврія. 

 

Отже, Пирогів – це наче казка, що ожила, яка допоможе вам побачити і зрозуміти, як жили наші предки.

 

З давніх-давен більша частина території сучасної України була вкрита лісами. Тож саме музей у Пирогові дає побачити, що дерево було найпоширенішим матеріалом, з якого предки сучасних українців не лише зводили різноманітні будівлі, а й виготовляли все необхідне для життя: меблі, посуд, хатнє начиння, господарський реманент, виробниче устаткування, транспортні засоби. Окрім споруд традиційного селянського двору, старе українське село створило прекрасні зразки громадських будівель. До них належать церква, школа, сільська управа, корчма, гамазей (велика комора для зберігання громадських запасів зерна). 

 

 

 

Традиційні українські млини – це витвори народної інженерної думки, що забезпечували потреби старого українського села в доступній, дешевій та екологічно безпечній енергії. 

 

Найвищих злетів українська дерев’яна архітектура досягла в церковному будівництві. Саме у цій сфері створено шедеври архітектурного мистецтва: величні собори та маленькі каплички, парафіяльні церкви та дзвіниці, огорожі, брами та башти, оскільки храм – не лише осередок духовного спілкування людини з Богом, а і також центр громадського життя. Саме церква стала окрасою музею.

 

Ще однім незабутнім витвором є школа. Як студентам розповіли, дітей в той час навчалося мало, їх всіх садили в один клас, ділили на групи. Викладач розділяв дошку і писав завдання для кожної групи. В школі навчалися діти віком від 8 до 18 років. 

 

Цей музей став невід’ємною частиною життя умільців, які кожного дня приходять туди для того, щоб розважити туристів і показати їм справжній український колорит. Так студенти зустріли дуже талановитого чоловіка, який грав на цимбалах і до того ж дозволив це зробити студентам, навчивши їх кілька мелодій. 

 

 

Коли студенти вже збиралися їхати з музею, їх увагу привернув чоловік, який грав на сопілці. Підійшовши ближче вони побачили дуже гарні картини і багато книжок. Виявилося, що це був Донич Іван Костянтинович – письменник, художник, музикант, член Національної спілки письменників з 2003 р. Він грає на 32 музичних інструментах, керував музичними оркестрами, хорами та ансамблями. Іван Костянтинович є автором книг: «Дверцята до раю» (2000 р.), «Поцілунок Мадонни» (2001 р.), «Мушу боротися» (2003 р.), «Я малюю тобі музику» (2006 р.) і т.д. В його творах відображено минуле й сучасне українського села. Він записує український фольклор. 

 

Іван Донич є учасником міжнародних мистецьких виставок, автор пейзажів, натюрмортів, ілюстрацій до книжок. Його роботи зберігаються в Національному музеї Тараса Шевченка у Києві. Правду кажуть, що талановита людина – талановита у всьому. Чоловік виявився не лише чудовим майстром, а й дуже хорошим співрозмовником. Студенти уважно вислухали історії, які розповідав Іван Костянтинович і взяли дуже багато нового від нього, адже, саме така людина є прикладом для всіх. 

 

 

Національний музей народної архітектури та побуту України є досить популярним та вражаючою історичною пам’яткою. Саме тут зазвичай проходять якісь певні заходи, знімаються фільми, реклами. Дуже приємно, що наша Україна багата такими історичними пам’ятками і робить незабутнім історію нашої держави. Адже, історія забуватися не може, вона повинна жити віками і передаватися з покоління в покоління. На згадку про незабутню «подорож» музеєм студенти придбали сувенірчик.