Лекція «Розселення слов’ян: перемога примітиву» в Національному історичному музеї

 

Студенти економічного факультету завжди з цікавістю відвідують екскурсії, що присвячені історії Києва. Цього разу студентrи 2 курсу економічного факультету разом зі своїм наставником, доцентом кафедри міжнародних відносин і суспільних наук Хвіст Вікторією Олексіївною відвідали Національний історичний музей де мали можливість прослухати лекцію «Розселення слов’ян: перемога примітиву».

 

 

 

Музей знаходиться в самому серці Києва та розпочав свою діяльність як Музей старожитностей і мистецтва серпні 1899 р. із відкриття археологічної виставки у приміщенні на вул. Олександрівській (нині – вул. Грушевського, 6). Нині за кількістю і значенням колекцій він є одним із провідних музеїв України. Фондові зібрання НМІУ налічують понад 800 тис. одиниць зберігання. Вони представляють історію України від найдавніших часів до сьогодення.

 

Історичний дебют слов’ян, який ми зараз найчастіше іменуємо Велике Розселення, позначений блискавичним опануванням величезних територій. При спроможні хазяйновито облаштуватися на щойно опанованих землях з дуже різними ландшафтно-кліматичними умовами, від суворого континентального Лісу півночі Східноєвропейської рівнини до благодатних субтропіків Південних Балкан. 

 

 

 

Чому на самому початку середньовіччя технологічна простота та побутова невибагливість способу життя слов’ян перетворилися на конкурентні переваги спробував пояснити у своїй лекції археолог-славіст Євген Синиця (спеціалізується у вивченні слов’янських поховальних пам’яток доби раннього середньовіччя, взаємодії різних поховальних традицій). Також до кола його наукових інтересів входять проблеми генези ранньосередньовічних археологічних культур, контакти осілого і кочового населення Східної Європи у добу Великого переселення народів.

 

У наслідок Великого переселення народів у Європі відбулися значні зміни. Утворювалися та розпадалися держави, одні народи витісняли інших. Ці події змушували і слов’янські народи до міграцій. Так протягом V–VІІ ст. тривало Велике розселення слов’ян.

 

 

Східні слов’яни, як й інші народи почали активно освоювати нові землі. Слов’яни Лівобережжя поступово освоюють нові землі на північному та південному сході, що були заселені до цього угро-фінами, балтами та іншими племенами. Поступово у VIII–X ст. завершується формування нових племінних об’єднань. Тепер уже літописці нараховують велику кількість різних племінних груп. Загальний термін «слов`яни», типовий для VII–IX ст., замінюється конкретними назвами окремих племінних союзів. Нестор Літописець у «Повісті временних літ» дає таку картину розселення 13 слов’янських племен у IX ст. На півночі поблизу озера Ільмень мешкали словени, на південь від них у верхів’ях Волги і Дніпра – кривичі. В басейні верхньої Оки знаходилися в’ятичі, на південний захід від них, над верхньою частиною середнього Дніпра і річки Сожа – радимичі, на північ від річки Прип’ять, в Поліссі, – дреговичі. Між Прип’яттю, Дніпром і Горинню – древляни, на південь від них, понад середнім Дніпром, – поляни. На Лівобережжі, в басейні Десни та Сейма, – сіверяни (сіверці), між Дністром та Бугом – уличі, Дністром та Прутом – тиверці. У Прикарпатті (нинішня Галичина) і Закарпатті – хорвати, у верхів’ях Західного Бугу мешкали дуліби, пізніше – волиняни і бужани.

 

Дізнатись цікаві факти та ще більше корисної і захоплюючої інформації ми змогли отримати по закінченню лекції познайомившись особисто з Євгеном Валентиновичем.