Володимир Гречкосій: Україна - земля, фермерство і не тільки
Земля – цінний дар природи, від якого залежить існування життя на нашій планеті. Історія свідчить, що війни велися не за фабрики і заводи, а саме за неї. Адже буде земля – буде й життєвий простір, продукти харчування, побудуються нові житлові і промислові об’єкти. Та й, не забуваймо: потреба людства в продуктах харчування вже зросла і буде тільки збільшуватись. За даними ООН, чисельність населення Землі у 2050 році сягне близько 9,5 млрд. чоловік (нині 7,4 млрд.). А вже зараз недоїдають 850 млн. людей, від голоду щодня помирає біля 24 тис. людей, у т.ч. 18 тис. дітей. Поряд з цим, щорічно на планеті з ріллі виводиться 21 млн. га. На одного жителя планети припадає близько 0,27 га ріллі, Європи – 0,25, України – 0,70, Японії – 0,05га.
Україна має 42 млн. га сільськогосподарських угідь, з них 32 млн. га – орних земель, у т.ч. 60% – чорноземи. За даними Національної академії аграрних наук, за площею чорноземів Україна посідає четверте місце у світі після Росії (145,4 млн.), США (55,1 млн.) і Китаю (38 млн. гектарів). А за розрахунку на одного жителя за чорноземними грунтами наша держава поступається лише Російській Федерації.
На жаль, українські грунти деградують. За останні 100 років вміст гумусу в них зменшився на третину – із 4,2 до 3,2%. Якщо цей показник буде меншим за 2,5, то вони вже не вважатимуться чорноземами. Основні причини деградації: недотримання сівозмін, вирощування гумусовитратних культур кілька років поспіль, або з мінімальним розривом. Соняшник можна повертати на одне й те ж поле не раніше, як за 7-8 років, ріпак – 3-4 роки. До того ж в Україні близько половини орних земель еродовані. Розораність всієї території сягає 57% при екологічно допустимій 40% (в США цей показник на рівні 25%, Франції – 38%). Водною і вітровою ерозією щороку виноситься в середньому 15 т/га родючого грунту. Деградація грунту обумовлюється також зменшенням норми внесення органічних добрив (гною) за останні 25 років більше, ніж у 17 разів. Використання у якості органічних добрив рослинних решток не повною мірою компенсує погіршення структури і родючості грунту.
Не меншої шкоди сільськогосподарському виробництву завдають різноманітні реформування. В цивілізованих державах найбільш прийнятною формою господарювання на землі є фермерство. Україна ж пережила розкуркулювання і насильницьку колективізацію у формі колгоспного і радгоспного виробництва, командно-адміністративну реформу з розпаювання землі і засобів сільськогосподарського виробництва, яка реалізовувалась «аграрними» президентами Леонідом Кравчуком і Леонідом Кучмою. Цей процес триває і розвивається й дотепер.
Середній розмір паю українського селянина 4,2 га. Переважна більшість пайовиків засобів механізації, крім коси, лопати і сапи, не мають. Тому свій пай вони, як правило, здають в оренду. Таким чином утворились фермерські господарства і агрохолдинги. За даними Державної служби статистики, станом на початок цього року в Україні нараховувалось 33682 фермерських господарства (70,6% від кількості господарств, які здійснювали сільськогосподарську діяльність за організаційно-правовими формами господарювання). Середній їхній розмір становить 132 га сільськогосподарських угідь, з них 128 га ріллі. Іноземному капіталу, зокрема й МВФ, потрібно було розорити конкурентоздатний аграрний сектор економіки України, і значною мірою йому це вдалось, особливо в галузі тваринництва. Незважаючи на це, наша держава входить до трійки лідерів з експорту зерна і стала світовим лідером за експортом олії і меду. Впевнений, що за колективного господарювання, до якого прагне аграрний сектор провідних країн і поступово переходить наша держава, успіхи в землеробстві і тваринництві були б ще вагомішими. На жаль, Україна через корупцію і безвідповідальність влади все більше потрапляє в залежність від МВФ, який за надані нам чергові валютні транші вимагає запровадити ринок землі, продавати за кордон ліс-кругляк тощо.
Майбутнє ж українського села – за фермерами, а не олігархами. Держава повинна підтримувати фермерські господарства доступними кредитами для розвитку і розширення агровиробництва. Проте, на жаль, державну підтримку переважно отримують агрохолдинги, власниками яких, як правило, є можновладці. Хіба для вітчизняних фермерів доступні банківські кредити під 25-30% річних під заставу майна з купою паперів та ще й при нестабільному курсові гривні? Звичайно ж ні! Так, наприклад, в Данії членам кредитної спілки такий кредит дають під 2-3% річних. Щодо індивідуального кредитування банками процентні ставки визначаються залежно від наявності коштів і їх витрачання клієнтом: економному – під 5%, не економному (бідному, та ще й транжирі) – під 18%. Інший приклад: німецькі та американські банки дають бразильським фермерам кредит на 10 років під 3% річних.
За прогнозом президента Української аграрної конфедерації Леоніда Козаченка в найближчі 10 років ми можемо втричі збільшити виробництво сільськогосподарської продукції. Для цього, крім власних резервів, нам потрібно 75 млрд. доларів інвестицій, які можна використати у галузі рослинництва і тваринництва, харчовій промисловості і аграрній логістиці.
Проте, на жаль, в економіку України взагалі і аграрний сектор зокрема іноземні (і не тільки) інвестиції вкладаються дуже обмежено. Чому? Якось до моєї сім’ї в гості приїздив данський зять, фермер Ваун. Так от, коли ми їхали Одеською трасою, він звернув увагу на незасіяне поле і з гумором запитав: «Що там росте?». Вирощуємо нові сорти українських бур’янів, - не без іронії відповів я. Мені відомо, що в Данії майже відсутня у вільному продажу земля, до того ж вона дорого коштує. Давай спільно купимо в Україні землю і будемо господарювати.
Відповідь була така: не буде діла! Бо мені також відомо, що в Україні відсутні закони, які б мене захищали, а ті, що є, не діють. Тому в такій державі я не хочу і не зможу господарювати.
В Україні аграрний сектор може стати локомотивом розвитку економіки і наповнення бюджету. Лише на даному етапі сільськогосподарське виробництво разом з переробкою дає біля 15% ВВП і забезпечує більше третини валютної виручки нашої держави, хоч вона може бути значно більшою. Для подальшого розвитку аграрне виробництво потребує відповідної державної підтримки. За даними Української аграрної конфедерації, минулого року сільське господарство і харчова промисловість України дали в бюджет у вигляді податків 92 мільярди гривень. Натомість від держави отримали підтримку лише на 22 мільярди гривень. Зараз дотації аграріям в Україні становлять 1% вартості аграрного ВВП, тоді як у Європі майже 40% усіх коштів бюджету. В середньому це у понад 70 разів більше в перерахунку на гектар посівної площі, ніж у нас.
Так, наприклад, у Данії для підтримки виробництва продукції великої рогатої худоби ЄС надає субсидії фермерським господарствам у розмірі від 2 до 5 тисяч крон на гектар оброблюваної площі (5 тисяч крон при вирощуванні телят на м'ясо); (курс американського долара в Данії – 6,6-6,7 крони). Літр дизельного палива на заправці коштує 9 крон, а для виконання польових механізованих робіт фермер купляє його по 6 крон.
Складається враження, що наша держава тримає аграрний сектор, як корову, яку можна доїти і тримати на голодному пайку. Навіть та мізерна підтримка в першу чергу дістається агрохолдингам, тоді як до фермерських господарств часто не доходить нічого.
Ефективність господарювання фермерів можна підвищити і за рахунок їх кооперування, зокрема на принципах взаємодопомоги, створення спільних сівозмін і майна, переробних і ремонтно-обслуговуючих підприємств. Об’єднання фермерських господарств можливе як сімейних та інших виробничих кооперативів, а також кластерів (поєднання виробництва, науки і бізнесу). Це дасть можливість спільної участі у великих за обсягом придбаннях витратних матеріалів (паливо, насіння, добрива та ін.), техніки, виробництва, переробки і реалізації готової продукції, у т.ч. на експорт.
Однією з важливих проблем розвитку фермерства є технічне забезпечення. За даними Державної служби статистики, на початок ц.р. в фермерських господарствах України нараховувалось 36240 тракторів (по 1,1 на господарство), 14002 вантажні і вантажопасажирські автомобілі (один на 2,4 господарств), 9164 зернозбиральні комбайни (один на 4 господарства) та інша, переважно застаріла, сільськогосподарська техніка. Основними напрямками вирішення цієї проблеми є прокат і оренда техніки на взаємовигідних умовах; продаж її через мережу комісійних магазинів; створення фермерських кооперативів на зразок закордонних, зокрема це машинні пули (спільно закупляють і використовують технічні засоби) і машинні ринги (посередники у спільному використанні наявної сільськогосподарської техніки на ринкових умовах).
На сьогодні фермер користується власним паєм і додатково орендує паї селян. А як бути з ринком землі, щоб надати можливість фермеру викупити землю? За даними соціологічної групи «Рейтинг» станом на 14 червня 2017 року майже 75% українців виступають проти продажу земель сільськогосподарського призначення і лише 19% - за. А це тому, що люди пам’ятають сумний досвід ваучеризації (приватизації) об’єктів промисловості, коли кожний з нас отримав «шмат державного майна». В результаті «шмат» (папірець) дістався нам, а державне майно – олігархам. Результат – зубожіння переважної більшості населення, ріст безробіття та соціальне розшарування суспільства.
Переважна більшість сільської громади вважає, що на сьогодні до впровадження цивілізованого ринку землі не готові ні населення, ні держава із законодавчою базою. Підготувалися лише транснаціональні корпорації і українські олігархи, які здатні вивести свої капітали з офшорів і скупити землю за безцінь. Виникає питання: хто і скільки може купити землі в одні руки? Влада відповідає: землю має право придбати лише громадянин України, в одні руки не більше 200 га. Слід мати на увазі, що за даними Українського товариства охорони природи через різні тіньові схеми за безцінь в руках різних компаній і агрохолдингів, у т.ч. з іноземним капіталом, опинилось 12 млн. га українських земель. Щодо обмеження продажі землі в одні руки, то слід мати на увазі, що олігарх має безліч рук, зокрема ще у дітей, родичів і підставних осіб. Важливо, щоб за законом преференції надавались тим покупцям, які безпосередньо працюють на землі і мають відповідну освіту в аграрній сфері. Так, наприклад, в Данії за законом землю без проблем може купити лише особа, яка має відповідну фермерську освіту і певні кошти. Решту грошей за угодою можна взяти в банку або кредитній спілці (за умови членства в ній). При наявності власних коштів можна купити чи взяти в оренду до 30га землі без аграрної освіти, але банк і кредитна спілка кредитів не дадуть.
На кафедрі технічного сервісу та інженерного менеджменту дослідженнями ми провели дослідження, які обґрунтовали раціональні площі вирощування та збирання сільськогосподарських культур стосовно сівозмін фермерських господарств у зональному розрізі, які забезпечать мінімально допустиме завантаження (використання) комплексів машин з коефіцієнтом, рівним 0,7.
Розрахунки свідчать, що для основних сільськогосподарських культур, з метою раціонального завантаження комплексів машин, доцільно мати такі орієнтовно мінімальні площі вирощування в господарствах природно-кліматичних зон України: Полісся – 130га, Лісостеп – 150га, Степ – 170га. З урахуванням того, що в фермерських господарствах переважають 3-4-пільні сівозміни, для ефективного використання машинно-тракторного парку господарства (асоціації, кооперативу) орієнтовно необхідно мати такий мінімальний розмір посівних площ у рослинництві: Полісся -400-500га, Лісостеп – 450-600га, Степ – 500-650га.
В Україні ще не проведено інвентаризацію і грошову оцінку наявних земельних угідь, а тому відсутня їх ціна, диференційована за якістю. Орієнтовна середня ціна орного гектара в Україні станом на 2017 рік становить 20 тисяч гривень. Вважаємо, що за таку безцінь бажають скупити землю перш за все олігархи, яким значною мірою належить влада і засоби масової інформації. До речі, гектар орної землі в Данії (півострів Ютландія) коштує 140-150 тисяч крон (близько 21-22 тисячі американських доларів), гектар землі під пасовище – вдвічі дешевше. Оренда гектара орної землі - 3-6 тисяч крон (450-900 доларів). У центральній частині країн ЄС (Австрія, Німеччина) з ліпшими, ніж у Данії агрокліматичними умовами, гектар орної землі коштує ще дорожчий – 30-40 тисяч доларів.
Як же я, пересічний українець і непересічний Гречкосій за паспортом, ставлюся до ринку землі в Україні? На сьогоднішній день і найближчу перспективу однозначно негативно. Моя держава, на жаль, знаходиться на межі дефолту і в стані війни. Переважна більшість фермерських господарств і сільського населення ще не в змозі купити землю. В аграрній (і не тільки) сфері процвітає корупція, хабарництво і рейдерство, не реформована судова система. Відкриття нерегульованого дикого ринку землі може призвести до захоплення, скуповування земель за безцінь і спекуляції.
Для формування цивілізованого ринку землі необхідно створити законодавчу базу про обіг земель, провести інвентаризацію і реальну оцінку її за світовими цінами, забезпечити державну підтримку, гарантований захист сільськогосподарських товаровиробників, справедливе правосуддя і довіру до влади. Сподіваємось, що в подальшій перспективі Україна проведе відповідні результативні реформи і стане повноправним членом ЄС з дійсно цивілізованим ринком землі.
Володимир Гречкосій
доцент, заслужений викладач НУБіП
