97-річний професор Борис Драганов: «Життя – це величезний жбан для знань: першу частину його наповнюєш, а другу – створюєш їх і віддаєш іншим»

22 грудня 2016 року

     

     Щороку 22 грудня, в день зимового сонцестояння, в Україні святкується День енергетика. Символічно, що свято співпадає з найкоротшим днем і найдовшою ніччю в році, коли робота енергетиків найбільш помітна. Вже багато років святкує це свято як своє професійне і доктор технічних наук, академік Міжнародної академії холоду (Нідерланди) та Академії наук вищої школи України, довічний стип ендіат стипендії Президента України для видатних вчених, професор кафедри теплоенергетики Борис Драганов. З ним наша сьогоднішня розмова.

 

– Борисе Харлампійовичу, зважаючи на Ваш величезний і різносторонній досвід, перше питання філософське що таке життя?
     – Для мене життя – це величезний жбан для знань: першу частину його наповнюєш, а другу – віддаєш іншим. Спершу я набував знань, а вже потім створював нові в ході своїх наукових пошуків та ділився ними. І якось непомітно з’явилося те, що люди називають науковою школою. Сьогодні вона об’єднує двох докторів і 16 кандидатів наук.

– Чому саме енергетика, а не, скажімо, філологія?
     – Ще змалечку мене зацікавила математика. Батьки навіть переїхали до міста Бендери, аби ми з братом Глібом мали змогу навчатися у відомому ліцеї фізико-математичного напряму ім. Штефана чел Маре. У 1939 році, коли ми закінчили його на відмінно, Бессарабію за пактом Молотова-Ріббентропа приєднали до Радянського Союзу. І у вересні 1940 року дванадцять здібних молодих випускників ліцею, в тому числі й ми, стали студентами Одеського індустріального інституту, а пізніше Інституту інженерів морського флоту — одного із найавторитетніших технічних закладів країни. Ось так саме життя мене підштовхувало до техніки і технічних наук.


     У січні 1945 року з відзнакою захистив дипломну роботу, про яку навіть написала «Правда» — головна газета СРСР, і отримав рекомендацію до аспірантури. Та спочатку рік відпрацював конструктором на Одеському судноремонтному заводі, а вже потім став аспірантом кафедри парових машин моєї alma mater – Одеського інституту інженерів морського флоту, захистив кандидатську дисертацію. Незабаром запропонували посаду головного конструктора управління Дунайського судноплавства, яке обслуговувало закордонні судна.
     Конструкторському бюро доводилось виконувати замовлення військово-морського флоту СРСР. Ця робота виявилася прекрасною школою для вирішення практичних інженерних завдань і стала корисною в педагогічній і науковій діяльності, коли став доцентом Київського сільськогосподарського інституту. З того часу більше шістдесяти років – у Національному університеті біоресурсів і природокористування України.

– Ваші нинішні наукові інтереси?
     – Поєдную роботу професора кафедри теплоенергетики НУБіП та провідного наукового співробітника Інституту технічної теплофізики НАН України, де входжу до спеціалізованих вчених рад, виступаю на захисті наукових робіт моїх колег опонентом. Постійно публікуюся у щоквартальному журналі «Промислова теплофізика і теплоенергеика» – одному з небагатьох українських видань, реферованих за кордоном (до речі, навіть гонорар, хай і невеликий, тут платять в доларах).
     Продовжую і багаторічну співпрацю в галузі нетрадиційних джерел енергії і методів оптимізації енергетичних систем з вченими Берлінського технічного університету, Бухарестського політехнічного університету та інших вишів.
     Взагалі моя сьогоднішня роль в науці – експерт. Я оцінюю новизну і актуальність рішень, які пропонують науковці, загальний рівень тієї чи іншої роботи.

– Чому саме експерт?
     – Бо накопичений мною величезний обсяг знань дає змогу відразу побачити, чи справді це нове рішення. Особливу увагу приділяю альтернативній енергетиці, комбінованим системам енергозабезпечення, де застосовуються декілька різнорідних джерел.

     Взагалі колеги Бориса Харлампійовича говорять: для того, аби зрозуміти, хто такий в наукових колах професор Драганов, треба зайти з ним до Інституту технічної теплофізики НАН України і стати свідком того пієтету, з яким його тут зустрічають. Таке визнання авторитету вченого побачиш нечасто.

Розмовляв Валентин Обрамбальський 

Регіональні навчальні заклади (синій)Набір на навчання (синій)_2015Захисти дисертацій