Костянтин Семчинський: Навчити не просто слухати, а почути
Міркуючи про проблеми освіти в Україні у прагненні позитивних змін, я почав переосмислювати свій викладацький досвід, досвід моїх українських та зарубіжних колег, і вирішив поділитися деякими думками про нашу педагогічну практику.
Молоді викладачі мріють про трибуну, про кафедру чи хоча б ослінчик, на який можна стати й виголосити світу усе-усе, про що самі щойно дізналися. Але це бажання — донести смолоскип знання до нових поколінь студентства — часто наштовхується на холодну стіну байдужості: «Вони не слухають! А як слухають, то не чують!». І після цього починаються лемент про те, що тепер студенти не такі, як були колись. Але поки нам не змайструють нових, «правильних» студентів, треба якось учити таких, які є. Тому це саме наша, викладачів, відповідальність навчити студентів не лише умовиводам та самовираженню, але й умінню вислуховувати інших. Як зробити так, щоби наші студенти не просто слухали, а й почули те, про що ми говоримо їм на лекціях? Ось мої сім принципів, яким я намагаюся слідувати, мої мантри, якими я замінюю власні лементи про вади студентів.
- Вчителю, пізнай свого студента! І пізнавши його, дозволь йому пізнати тебе! Якщо викладач витратив час на те, щоби ближче познайомитися із студентами, бачити в них особистості, а не загальну авдиторію, індивідуальні риси, характери, здібності, інтереси, то його студенти сприйматимуть такого викладача як живу людину, а не механічне базікало, на яке не хочеться зважати навіть за умови майбутнього іспиту. Зробіть зусилля, вивчіть імена своїх студентів, дізнайтеся про їх улюблені заняття, пристрасті, що привертає їх увагу; і не бійтеся помилок (errare humanum est!), які іноді варто навіть навмисно зробити, щоби перевірити, чи вас слухають
- Говори менше! Знаю, це дивний девіз для лектора. Але я повторюю його собі тоді, коли хочу нагадати, що кінцева мета мого викладання — навчити студентів (а не дати собі виговоритися перед публікою). Саме говоріння (їм) не забезпечує (ними) вивчення того, про що говориться. Упродовж лекцій треба виділяти хоча б короткий час на індивідуальну роботу або роботу в групах — для засвоєння, активного навчання, підбору власних прикладів чи умовиводів.
- Дай говорити іншим! Слухаючи, як інші долають поставлені проблеми, спостерігаючи за ходом їхніх думок, висловлюючи власні погляди, студенти самостійно опановують ті ідеї, які ви прагнете їм роз’яснити. Варіанти вживання цього принципу — запросити на лекцію людину, яка безпосередньо брала участь у вирішенні обговорюваної проблеми, показати фільм чи відеокліп із практичним застосуванням теоретичних посилань, з емоційним підкріпленням запам’ятовування та розуміння.
- Довіряй (що вони слухають), але перевіряй (чи насправді слухали). Попередьте студентів перед початком лекції про те, що в кінці лекції буде декілька запитань щодо того, що обговорюватиметься в лекції. Можете навіть наперед дати ці запитання (що означає такий термін, який приклад доводить чи спростовує певне положення). Повідомте їх, що ході лекції буде навмисно наведене помилкове твердження, які вони мають знайти. Здивуйте студентів імпровізованим запитанням чи завданням, безпосередньо пов’язаним із тим, про що ви зараз говорили, якщо ви відчуваєте, що вас перестають слухати. Як би там не було, дайте їм якусь причину уважно слухати. Або принаймні не давайте ніякої — не слухати. За кордоном під час лекцій часто основні їх положення проектувалися на екран, а конспекти лекцій були доступні в друкованій формі. У студентів підсвідомо сформувалося враження, що слухати лекцію не обов’язково, просто треба роздрукувати (часом не читаючи) конспект. Тепер до цього ставляться інакше: проектовані положення та електронні варіанти конспектів містять завідомо визначені викладачем пропуски, щоби студенти могли їх заповнити під час лекції. Це створює для студентів потребу уважно слухати.
- Покажіть приклад, як треба слухати. Почасти ми починаємо формулювати наступне положення, коли студенти говорять, і не слухаємо їх уважно і з інтересом. Щоби вдосконалити власні навички як слухати, спробуйте прийом «повторного твердження», яким користуються психоаналітики. Це просто повторення своїми словами вголос того, що сказали ваші студенти, — це не тільки покаже вашим студентам, що ви їх слухаєте уважно, але й дає змогу перевірити, чи ви правильно їх зрозуміли. Ви також можете попросити їх повторити, трохи переформулювавши, їх власні думки, заяви їх товаришів або ж ваші твердження.
- Дозвольте їм допомагати слухати один одного: звичайно, в якийсь час студенти обов’язково пропустять щось важливе. Замість того, щоби засмучуватися з цього, подумайте над тим, щоби виділити декілька хвилин на те, що називається «перевірка конспекту». Студенти порівнюють свої нотатки з двома іншими студентами, які сидять з ними поруч, і дописують те, що вони пропустили.
- Тримайте їх насторожі, у стані бойової готовності. Ніщо так не провокує непомітне сповзання у власні мрії, засинання, втрату уваги, як монотонність. Якщо студенти розуміють, що будь-якої хвилини ви можете викликати їх, поставити їм запитання або попросити виконати якісь практичні завдання, вони слухатимуть вас уважніше. Іноді треба подати необхідну, але доволі нудну тему; часом просто такий день, що всім хочеться спати; коли таке трапляється і ви помітили, що студенти втомилися слухати, дайте їм хвилинку відволіктися від теми — пожартуйте, згадайте цікаву (коротку) історію з життя, розкажіть новину, спитайте, чи дивились вони вчора футбол або телепрограму, яку зазвичай дивляться, коротко обміняйтеся думками — і повертайтеся до необхідної теми лекції.
Костянтин Семчинський,
доцент кафедри історії і політології НУБіП, кандидат філософських наук
