Хто він, наш абітурієнт 2022? Insta-дослідження

   Привіт! Мене звати Руслана Миколаївна Білик. Я викладачка кафедри соціальної роботи та реабілітації НУБІП України. А ще я Instagram-блогер. Серед моїх підписників є студенти і викладачі, і майбутні абітурієнти. Я не намагалася навмисне завойовувати потрібну аудиторію. Вона знайшла мене самостійно. Щодня я висвітлюю безліч соціальних питань, веду діалоги з підписниками та дискусії, які стосуються особистісного самовизначення, ментальності, психології поведінки та акумулювання впевненості у тих, кому її не вистачає. Щоб проінтерв’ювати майбутніх студентів я скористалася тим інструментом, яким володію найкраще – опитувальником у InstaStories.

   Вийшло своєрідне дослідження думок і прагнень майбутніх студентів, надзвичайно буремного і гіркого випуску 2022.
58% опитаних мною випускників планують вступ до ЗВО цього річ. Погодьтеся, цифра лякає. Та найбільше лякає реальність за вікном країни, яку ми так любимо. 9% респондентів – планують навчатися закордоном, бо саме там зараз і перебувають з мамами, які рятували їх від війни. 33% – ще не визначилися, будуть діяти «по ситуації», а ситуація під час війни змінюється щодень.
   53 % респондентів вже точно певні, що обируть гуманітарний фах, і не приховую, мене, як гуманітарія, це надзвичайно тішить! По 19% відповідно отримали відповіді “Куди візьмуть” та “Ще не вирішив(вагаюсь)”. Це, насправді питання одного і того ж штибу, але з різними мотивами. Перше – говорить про те, що абітурієнт хоче навчатися, але не впевнений у своїх навчальних чи фінансових можливостях. Друге – про вибір, який намагаються зробити молоді люди і вони потребують нашої інформаційної підтримки, зокрема.
   Мене, як дослідницю, надзвичайно цікавить мотивація сучасного абітурієнта. Ось уже п’ятий поспіль майстер-клас по написанню мотиваційного листа ми орієнтуємося у різних поглядах студентів на мотивацію до навчання. Вчимо їх не приховувати своїх мрій і прагнень.

   З Stories-опитувальником усе простіше. Анонімність дає розмах для щирості відповідей. А вони були досить цікавими. 35% опитаних абітурієнтів бачать своє навчання як “розумні люди мене чогось навчать”, 14% – хочуть простого студентського “прошарюсь і отримаю диплом”. 7% – мріють поїхати з дому, змінити місце проживання і нарешті знайти однодумців. І (що викликає у мене найбільший захват), 45% респондентів хочуть реалізувати свої амбіції, втілити задуми і вирости. Все це стане доступним їм в університеті.
   Цікавою є і оцінка майбутніми абітурієнтами своїх сил і можливостей. 45% з них вважають себе достатньо розумними, 39% – не достатньо розумними, а 12% – геніями! Як тобі таке, Ілон Маск? 4% опитуваних піддаються віянням часу і хочуть бути блогерами, без вищої освіти. Як блогер з вищою освітою я навіть не можу уявити, скільки можливостей людина втрачає, коли перестає навчатися. Сподіваюся, мені вдасться змінити їх думку найближчим часом.
   Більшість із опитаних мною абітурієнтів розуміють, що трохи доведеться повчитися дистанційно ще. Ми знаємо, ЗСУ працюють як усі кіногерої всесвіту Marvel разом взяті, але все одно “бахкає”. Ми турбуємось про наших студентів і 45% абітурієнтів це розуміє. Для 22% дистанційне навчання навіть є приємнішим, але все ж таки 14% зізнаються – не вміють вчитися онлайн, а 19% і зовсім констатують “в школі нічого не вивчив і тут не навчусь”. Хотілося б підтримати молодих людей, тим паче, що НУБіП один із тих університетів, який першим відновив роботу і очне навчання, і планує переходити на очну роботу під, сподіваємося, вже мирним небом, восени.
   То як же абітурієнт-2022 обирає ЗВО: за регіональністю? рейтингом ? виберуть батьки? А от і ні. Все дуже просто – ЗВО має сподобатися. Закохати в себе. Це як перша поїздка голосіївським лісом у 212-й маршрутці – любов з першої погляду. Жартую, звісно. Але НУБІПу і правда є чим подобатися. Навіть найвибагливішим абітурієнтам.
   Що входить у розуміння “класний університет” для студента? Ярослав Петренко: “Класні вчителі, приємна атмосфера, професія до душі”. Анатолій Тищенко: “дешева столовка і газ в гуртожитку”. Каріна Іщенко: “кімната відпочинку і нормальна, сучасна література”. Кулініч Леся: “Креативний ректор і декан. Реально все міняє”. Марина Микитенко: “Хочеться, щоб навчали викладачі-практики, які й самі відчувають сьогодення. Софія Дробиш: “Сучасні викладачі”. Марина Польшакова: “Викладачі, які можуть донести до студента матеріал, не заучений по книжці з старими даними”. Юля Кирилюк: “Чудові викладачі, які приходять на роботу в основному не для зарплатні, і віддаються повністю”. Як бачимо, персоналії вирішують все!
   Цікавим є і вибір форми навчання: 25% точно бачать себе на бюджеті; 18% не переймаються і точно будуть вчитися на контракті, а 57% (моя улюблена категорія амбітних мрійників) спробують свої сили в погоні за бюджетними місцями, а там – як пощастить. “Скажіть, як потрапити на бюджет?” питання цікаве, але не рідкісне. Розказую: подати документи та мотиваційний лист в приймальну комісію на спеціальність “Соціальна робота” і все можливо!
   Зізнаюся, намагалася домовитися хоча б з одним із 46 опитаних мною абітурієнтів. Але, поважаю їх вибір приватності. Ми всі десь боїмося, десь вагаємося, скільки б років і досвіду не мали. Але коли є прагнення – світ сам простягає руку. Я робила це опитування, щоб знайти свого студента, і одного таки знайшла! Юрій написав мені “мрію навчатися на психолога або реабілітолога” і я дала йому всю необхідну інформацію та підтримку у власних силах. Здається це початок нового шляху, нової людини в університеті. Нехай він буде!
   Мріяю записати інтерв’ю з кожним нашим абітурієнтом, маю прагнення знайти саме тих студентів з якими ми будемо будувати майбутнє України у лекційних аудиторіях НУБІП України.

Руслана Білик,
старший викладач кафедри
соціальної роботи та реабілітації