Журналісти-першокурсники: немає запасної Батьківщини

 

    І. С. Чиж: «У практичній фаховій підготовці майбутніх журналістів особливу увагу з перших днів навчання в нашому університеті надаю виконанню спеціальних творчих завдань(СТЗ) на теми, які покликані озброювати як навиками і компетенціями творчості, так і, що особливо важливо, креативністю на основі глибокого патріотизму, любові до отчого краю, людяності, співпереживання і співчуття до тих, про кого і для кого пишеш чи твориш сюжети…»

    Строфу, винесену у заголовок цього матеріалу, я написав років з п’ять тому, і був глибоко зворушений, як душевно відгукнулися ці рядки у студентській творчості в нових реаліях кривавої війни.

    Сергій Мінін народився у Єнакієвому на Донеччині. Тут, на нещастя України, побачив світ і утікач-зрадник Янукович. У своєму творчому есе-сповіді, що зачепила серця усіх студентів, Сергій повідав, що усю підлість режиму так званого «днр» він відчув ще десятирічним хлоп’ям, коли путінська раша виплодила цей покруч. Виховуючись у патріотичній родині, опираючись на мамині уроки людяності і доброти, хлопець не піддався рабській ідеології та впливам деяких ще донедавна показушних начебто прихильників України. Учитель історії, який свого часу залюбки хизувався вишиванкою, раптом почав просторікувати про «лєнінську версію» створення України, яку ось нещодавно, за день-два до війни, укотре пащекував «вєлікій пу». Сергій усі роки навчання в школі вступав у гострі дискусії з колаборантом, нагадуючи про Київського князя Юрія Долгорукого, який заснував московію там, де ще жаби квакали, коли золотоверхі храми Святого Києва здіймалися до небес. І завжди його однокласники, наголосив Сергій, тримали його сторону, підтримували і захищали. Не дивно відтак, що більшість із них вибрали Україну для здобуття освіти і не сумніваються у нашій перемозі та мріють якомога швидше повернутися на малу батьківщину, щоб творити її оновлену і щасливу Українську перспективу…

     Зачепила студентів розповідь Каті Миронець, яка з маленькою сестричкою 14 годин діставалася кордону сусідньої держави, а потому у трьох державах відчувала душевне тепло, людяне ставлення і підтримку людей та гордість за свою країну, повагу якій висловлював кожен, хто дізнавався про те, що вони з України. Пишучи свої «Воєнні хроніки. Особисте», Катя заплакала, згадуючи свою кращу подружку, котра загинула…

      Свою аналітичну розвідку щодо глобальних процесів та інформаційних впливів на стан суспільств, зокрема й щодо самої росії, де фейкова «демократія» перетворилася на цілком реальну диктатуру, замасковану під «демократуру», а «статистика» і «соціологія» обслуговують кланово-мілітарний режим, висловив Михайло Петров. Він згадав ватажка боротьби за незалежність Чечні генерала Дудаєва, який назвав рашинську потворну ідеологію «русізьмом». І цю характеристику цілком підтверджують нинішні «собіратєлі зємєль» і «асвабадітєлі» - від путіна до кіріла гундяєва вкупі з виродженою на Шепетівщині потворною матвієнчихою…

     Тетяна Задорожня, Аліна Федоренко, Олександра Мордавченко, Анастасія Ковальчук і всі, хто брав участь у дискусії, зійшлися в головному: Україну не здолати! Ми вистоїмо і переможемо! І незабаром Україна перетвориться у суцільний будівельний майданчик. А майбутнє України і її розквіт творитиме у тому числі нова Українська журналістика, яка у цю пору викликів і боротьби демонструє єдність, патріотизм та спільність позиції за найкращими взірцями суспільних медіа.

     Отримавши заряд віри і впевненості, першокурсники-журналістики натхненно пишуть особисту, родинну, а відтак і загально суспільну історію під гордим гаслом: Слава Україні! Героям слава!