Борітеся – поборете

«Борітеся – поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»

(Тарас Шевченко)

9 березня – 208  річниця від дня народження геніального українського поета і художника Тараса Григоровича Шевченка. Сьогодні в Україні проводиться загальнонаціональна акція «Шевченко закликає – Україна перемагає!». Україна виборює свою свободу і незалежність і слова Великого Кобзаря актуальні, як ніколи.

«Не журися, Україно,
Панно синьоока!
Твоя воля як той сокіл,
Літає високо.
Її турки не спалили,
Ляхи і татари…
Бог поможе – розійдуться
І московські хмари!»

(Тарас Шевченко)

Чотирнадцятий день війни. Понад 12 тисяч ворогів знищено. Маємо 1035 жертв війни, 861 поранено, тисячі скалічених доль. 52 дитини вже загинуло.

«Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.
Не скує душі живої
І слова живого!»

(Тарас Шевченко)

Одинадцятирічний хлопчик самостійно із записаним телефоном на руці перетинає кордон. Він зміг, дістався кордону, омріяної безпеки молитвами батьків. Так як маленька Галина пройшла всю Європу під час Другої світової війни. Тринадцятирічна Галина, донька Гната Хоткевича у 1941 сама тікала від війни – спочатку у Польщу, а далі через всю Європу – в Париж. Тато отримав тавро «ворога народу» і був закатований енкаведистами в Харкові у 1938, маму посадили у в’язницю на довгих 10 років, брат з в’язниці так і не повернувся. «Руський мір» на нашій землі однаково встановлювався і знищував у ХХ столітті «інакомислячих» так само і сьогодні – у ХХІ столітті. Три голодомори у 20-х, 30-х і 40-х роках, депортації населення із західної України за Урал і на Далекий Схід… Рашисти-путінокантропи продовжують проводити політику ненависті і знищення України від сходу, півночі і півдня аж, у їх мріях, до заходу, до самого нашого кордону. Вільна і демократична країна – Україна у їх уяві – це загроза. Загроза для режиму тиранії, диктатури, рашистського путінокантропічного тероризму.

«І за собою день веде.
І вже тії хребетносилі,
Уже ворушаться царі…
І буде правда на землі!»

(Тарас Шевченко)

Ворог стріляє по мирних містах і селах, закладах дошкільної, загальної середньої і вищої освіти, по лікарнях і дитячих будинках. Сьогодні вночі обстріляли гуртожиток у Житомирі! Є жертви. Продовжується евакуація з Енергодара, Сум, Маріуполя, Волновахи, Ізюма, з Київщини: Ворзеля, Гостомеля, Бучи, Бородянки. Тисячі мирних жителів цих міст позбавлені людських умов життя. Без світла, газу, води, їжі і тепла. Багато зневоднених. Зелені коридори часто перетворюються на справжню небезпеку. Але ми вистоїмо, виживемо і переможемо!

«Не спинила весна крові,
Ні злості людської.
Тяжко глянуть; а згадаєм –
Так було і в Трої,
Так і буде!»

(Тарас Шевченко)

Ми ніколи не здамося! Ми об’єднані, згуртовані, заряджені бойовим духом! Вільні люди нашої вільної країни! Такою вона буде завжди! Що ми зробимо після війни? Ми все відбудуємо. Нас не вдасться залякати, обдурити, виснажити!

«І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі!»

(Тарас Шевченко)

У наших жилах тече кров козаків-характерників, –  наших супер-героїв. На думку В. Пилата: «Після хрещення Русі, переслідувані князями та греками волхви, жерці і воїни-охоронці храмів об’єднувалися у таємні громади і у віддалених від великих міст місцях почали створювати Січі. На островах Дніпра, побережжях Бугу і Дністра, в Карпатах і багаточисельних лісах України (Русі) волхви заснували школи бойового гартування і вишколу, в яких шлях воїна до вершин досконалості опирався на рідну віру, одвічні звичаї та обряди».

Про козаків-характерників А. Чайковський пише: «Хто меткий та хитрий, вміє собі порадити, дістає від товариства прикметник характерника, якогось надчоловіка, котрого куля не бере і котрий самого чортяку вміє окульбачити і заставити собі служити». Д. Яворницький теж стверджує, що «між козаками завжди були так звані «характерники», яких ні вогонь, ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали».

Такі «характерники» могли відкривали без ключів замки, плавали на човнах по підлозі, як по морських хвилях, переходили через річку по сукняній повсті чи циновках з лози, брали в голі руки розпечені ядра, бачили за кілька верств довкола себе за допомогою особливих «верцаєл», перебували на дні ріки, влазили і вилазили з туго зав’язаних і навіть зашитих мішків, «перекидались» у котів, вовків, перетворювали людей у кущі, вершників на птахів, залазили у звичайне відро і пливли в ньому під водою сотні, тисячі верств».

Багато чудернацьких історій розповідали про запорозького кошового Івана Сірка. За час свого отаманування з 1659 до 1680 роки Сірко брав участь у 55 битвах і скрізь виходив переможцем, не рахуючи безлічі дрібних сутичок з ворогами, не занесених до літописів і виграних ним. Тому найчастіше його з усіх інших кошових обирали запорожці на Валних (головних) Радах. За 22 роки обирали Сірка 22 рази! Вірили, що він знає наперед про те, хто з ним збирається воювати, що під час бою може перекинутися на хорта, вовка чи яструба, або заклясти вороже військо. Недаремно ж турки і татари прозвали його «урус шайтан».

Татарські матері іменем Сірка лякали дітей. Турецький султан видав фірман (указ) про моління в мечетях на загибель Івана Сірка. А. Кащенко писав про нього: «Чи зміг би простий чоловік з такою невеликою купкою товариства самостійно, без чужої допомоги відбитись від далеко більшого і краще озброєного війська турецького і татарського, і більше 30 тисяч яничарів, мов баранів, вирізати між січовими курінями? А хто ж, як не характерник, зміг би вскочити з купкою товариства у самий Крим, кубло великої орди, поруйнувати його городи, вирятувати невільників, що зігнані туди з усіх земель, і взяти велику здобич?»

Про запорозького кошового Григорія Сагайдачного говорили, що «його ні куля не брала, ні шабля не рубала. Він такий був, що із води виходив сухим, а з вогню мокрим. Він знав усі броди і чаклунські засоби. Одне слово, він був знаючим чоловіком».
Славу характерника мав і фастівський полковник Семен Палій. Чимало характерників взяли участь у гайдамацькому русі. Сучасник поляк Корятович розповідав, що не один раз жовніри бачили, як гайдамаки збирали з себе кулі, які попадали їм у груди або обличчя, і кидали їх назад у ворога. Тому поляки, вирушаючи на гайдамаків, освячували кулі.

Саме характерники, коли московські війська у 1775 році підійшли руйнувати Січ, на відміну від старшини і духовенства, які умовляли запорожців не проливати християнської крові, закликали вчинить ворогам опір. В одній з пісень співається, як характерник Васюта звернувся до кошового:

Дозволь, батьку отамане,
Нам на башті стати:
Москаль стане із мечами,
А ми з палашами,
Не виб’ємо палашами,
Виб’єм кулаками,
Нехай слава не поляже
Проміж козаками!..

Українська історія – це дзеркало трагічної долі великого народу, який володів знаннями І досі навколо українців, зокрема, козаків, існує такий собі ореол містичності. Містичності від того, що навіть на підсвідомому рівні кожен українець, читаючи свою історію, починає розуміти, що його пращури були саме тими атлантами, які штовхнули людську цивілізацію уперед.

У нас, десь всередині, просинається невідома могутня сила наших пращурів. Значить від нас має піти новий початок від тієї цивілізації, яка розтанула у глибині століть. Але до того, ми мусимо усвідомити де живемо, хто нас оточує, хто намагається нав'язати нам стереотипи нашої меншовартості разом із чужинською штучною мовою та псевдодуховними цінностями такої самої, фальшивої релігії. Вони навіть не поспішають забрати всі тіла і за належним християнським звичаєм поховати їх. Більше того, путінокантропи воліють утаємничити кількість втрат. Проте нам відомі ці цифри. Рахунок йде вже на 13 тисячу!

І ще одне. Хочеться згадати притчу про мураху. Коли хотіли спалити пророка Авраама, то маленька мураха з усієї своєї сили послала каплю води на вогнище.
–Ти надієшся загасити вогонь?
-Якщо я навіть не загашу вогонь, то коли Бог запитає, що я робила, коли спалювали пророка, я скажу, що я робила все, що могла. А головне – я показала на чиїй я стороні!
Будьмо як мураха! Ми маємо три потужні сили – ЗСУ, ТрО і волонтерів. Мій рідний Львів вже прийняв більше 200 тисяч біженців! Ми єдині як ніколи. Свою каплю, що точить камінь, кожен з нас посилає: для пошуку рідкісної ІV (-) крові, донорів для наших поранених, плетіння своїх метрів маскувальних сіток для фронту, грошової підтримки ЗСУ, допомоги волонтерам на кухнях, організації гуманітарної допомоги для оточених міст, мирних жителів і наших бійців. Ми не маємо права чекати. Маємо діяти! Весь цивілізований світ підтримує Україну! Ми нація, якою захоплюється увесь світ!

Слава Україні! Героям слава!
Слава нації! Смерть ворогам!

«Чи буде суд! Чи буде кара!
Царям, царятам на землі?
Чи буде правда меж людьми?
Повинна буть, бо сонце стане
І оскверненну землю спалить!»

(Тарас Шевченко)

Тамара Ковальчук,
доцентка кафедри управління та освітніх технологій