Солдатські вдови…Журавки сиві (Міжнародному дню вдів присвячується)

 Степом, степом йшли у бій солдати
Степом, степом - обрій затягло.
Мати, мати стала коло хати,
А кругом, в диму село…
(Микола Негода)

   22 червня 1941 року на світанку посипались авіабомби на міста і села України (Київ, Житомир, Одесу, Львів) та інші прикордонні міста. Німецькі танкові колони, які супроводжувала мотопіхота і підтримувала авіація за декілька хвилин вдерлися на територію нашої держави.
   Війна відкрила рахунок на мільйони загиблих солдатів і офіцерів. Мільйони матерів, які не дочекались своїх синів-солдатів. Мільйони молодих жінок, яких проклятуща війна-розлучниця зробила вдовами, лишивши маленьких діток батьківського тепла. Війна забрала у жінок найдорожче: їхні надії, кохання, долю та залишила маленьких діточок. Цим жінкам-вдовам, яких ще називали «солдатськими вдовами», випало нелегке випробування – самотужки піднімати на ноги своїх дітей. Коли б хтось підрахував, скільки роботи і вдень, і вночі переробили їх мозолясті натруджені руки. Не цуралися ніякої праці, цілий день працювали в колгоспі, а для дітей та домашніх клопотів залишались недоспані ночі та ранні світанки.

   23 червня за рішенням ООН у світі відзначається Міжнародний день вдів (International Widow's Day). День встановлений у грудні 2010 року з метою привернення уваги світової спільноти до важкого становища жінок та їх дітей, які залишилися без чоловічої опори.
    У Києві 22 червня 2012 року у День скорботи та вшанування пам’яті жертв війни у парку Перемоги відкрили перший в Україні пам’ятник Матері-Вдові.

   Монумент цей називають всенародним, оскільки кошти на нього збирала вся країна. За інформацією Українського фонду культури, ідею встановлення пам’ятника Матері-Вдові подала жителька села на Дніпропетровщині Галина Заболотня. Доля цієї жінки певною мірою типова для цілого покоління.           Народилася в Любимівці, але батька не знала  той загинув кривавого 1943 року. Чотирьох дітей-напівсиріт довелося виховувати солдатській вдові, її мамі Одарці Дмитрівні Ласкіній.

   В селі Юрківщині на Чернігівщині жила велика і дружна родина Феодосія та Надії Обушних. Крім дочок, у них було шестеро синів. Перед війною доньки повиходили заміж, сини Петро, Григорій, Степан одружилися. Ранок 22 червня 1941 року накрив їх село чорним крилом війни, та смертю хоробрих полягли всі сини.
  У Новій Басані (Чернігівщина) після війни було майже 80 жінок, які стали вдовами. Одні втратили чоловіка і сина, інші чоловіків та п’ятеро, шестеро, семеро синів. Та матері не могли змиритися з важкою втратою. Все чекали своїх синів з війни, хоч отримували похоронки. Солдатські вдови і матері все життя виглядали і надіялись на повернення своїх рідних додому, в рідну хату.

Виряджала мати сина
Йди, служи, синочку мій
Рідну землю боронити –
Це обов’язок святий!

Раптом випав серед літа
На троянди білий сніг,
Син із війська не вернувся
Вже на батьківський поріг.

Посивіла з горя мати,
Болем зойкнула душа
Бо згадала як маленьким
Син навстріч їй поспіша

Небо плакало дощами
Гасли зорі угорі,
Носять квіти на могили
Всі солдатські матері…
(М. Боліцька)

   75 років, як закінчилась Друга світова війна, та лише 69 років у нас на Україні панував мир: не гриміли «Гради», не літали кулі, не горіли хати, не зривались бомби. Ніхто з тих, хто повернувся живим з того фронту, не думав, що будуть гинути їх внуки і правнуки на Сході рідної України через 69 років.     І знову будуть матері хоронити своїх синів і дочок, а молоді жінки стануть вдовами. І чекатиме з нетерпінням мати вісточку від сина, що на Сході боронить свій рідний край.

Не плачте, мамо, і не ждіть мене,
Таким, як був, не буду вже ніколи,
А був я, наче сонце весняне,
Що з ваших рук пішло колись до школи.

Не плачте, мамо, змовте отченаш,
Ваш голос чую в серці ще живому.
Все навкруги горить, а мій бліндаж,
Господь рятує від вогню і грому.

Моліться мамо, я живу, як грань
Від попелу тремтячою габою
Не хочу я вмирати від страждань,
Моліться, щоб я не вмер на полі бою!
(Дмитро Павличко, 15 грудня 2017 р.)

   Співробітники інформаційно-бібліографічного відділу підготували літературний сценарій «Героїзм і жертовність жінок України у другій світовій війні» (це присвята матерям, які не дочекались своїх синів солдатів, матерям-вдовам, які ростили своїх дітей, жінкам-трудівницям). Любов Павлівна Полозенко, укладачка сценарію, добре пам’ятає важкі післявоєнні часи, бо батько теж не повернувся з війни, а мати сама виховала її та трьох братів, кожен з яких досягнув успіху та крізь усе життя проніс у своєму серці біль втрати.

Лариса Сідько, Галина Полозенко
співробітники інформаційно-бібліографічного відділу
наукової бібліотеки